Прокоп мовчав, приголомшений цією зливою слів, тим часом як Карсон, вимахуючи руками, від радощів кружляв по лабораторії.
– Я все, все чисто зберіг, – говорив він із запалом. – Кожну трісочку з підлоги. Все розсортовано, запаковано, підписано, скріплено печатками. Ха-ха! Я міг би з цим утекти, правда ж? Але я чесний чоловік, добродію. Все поверну. Ми повинні домовитись. Спитайте про Карсона. Родом датчанин, був раніше доцентом у Копенгагені. Також творив науку, божественну науку. Як це сказав Шіллер? “Dem einen ist sie… ist sie…” [34] Карсон намагається процитувати епіграму Ф. Шіллера “Наука”: “Для одного вона – висока, небесна богиня, для іншого – добра корова, що забезпечує його маслом”.
34. Вже й не пам’ятаю, але щось про науку. Комедія, правда? Ну, ви мені ще не дякуйте, потім. Так-так.
Хоч Прокоп і не думав дякувати, але Карсон сяяв, як щасливий добродійник.
– Бувши вами, я влаштував би собі...
– А де тепер Томеш? – перебив його Прокоп.
Карсон допитливо зиркнув на нього.
– Ну, – процідив він обережно, – ми про нього дещо знаємо. Та що там, – змінив він тему розмови. – Ви влаштуєте... ви влаштуєте собі найбільшу лабораторію в світі. Найліпша апаратура. Всесвітній інститут деструктивної хімії. Маєте рацію, кафедра – дурниця. Повторювати заяложені істини, чи не так? Шкода часу. Влаштуєтесь по-американському. Величезний інститут, армія асистентів, усе, що хочете. А про гроші вам нема чого думати. Годі! Де ви снідаєте? Я з величезною охотою запрошу вас.
– Чого ви, власне, хочете? – вирвалось у Прокопа.
Тоді Карсон сів на ліжку біля нього, жваво схопив за руку і раптом сказав зовсім іншим голосом:
– Ви можете заробити безліч мільйонів. Не лякайтесь лишень.
Прокоп приголомшено глянув на Карсона. Дивно – обличчя в того, перед цим самовдоволене, як у мопса, змінилось. Воно стало поважне, суворе, очі глибоко запали під важкими повіками і лише інколи блискали сталевим блиском.
– Не будьте дурнем, – сказав він виразно. – Продайте нам кракатит, от і все.
– Звідкіля ви взагалі знаєте?.. – пробурмотів Прокоп.
– Я все вам розповім. Слово честі, все. Пан Томеш був у нас. Привіз сто п’ятдесят грамів і формули. На жаль, він не знає, як виготовляти його. Ні він, ані наші хіміки й досі не розгадали, як можна його отримати. Тут якийсь трюк, чи ж не так?
– Так.
– Гм. Може, без вас зметикуємо?
– Не зметикуєте.
– Пан Томеш... щось знає, але робить із цього таємницю. Він працював у нас при замкнених дверях. З нього нікудишній хімік, але він хитріший за вас. Принаймні не ляпає того, що знає. Нащо ви йому розказали? Він нічого не вміє, хіба лиш циганити завдатки. Вам треба було прийти самому.
– Я його до вас не посилав, – буркнув Прокоп.
– Он як, – промовив Карсон. – Цікаво. Ваш Томеш прийшов до нас...
– Куди саме?
– До нас. На завод у Балттіні [35] Вигадане місто.
35. Знаєте?
– Не знаю.
– Закордонне підприємство. Останнє слово техніки. Дослідна лабораторія для розробки нових вибухівок. Ми продукуємо кераніт [36] Вигадана назва вибухової речовини.
36, метилнітрат [37] Рідка вибухова речовина, яку практично не застосовують через її нестійкість.
37, жовтий порох [38] Вигадана назва вибухової речовини на противагу звичайному “чорному пороху”.
38 і подібні речі. Переважно для армії, розумієте? Ну, то продасте нам кракатит, га?
– Ні. А Томеш і досі у вас?
– А, пан Томеш; стривайте, от була комедія. Приходить він до нас і каже: “Ось заповітна річ мого друга, геніального хіміка Прокопа. Він помер у мене на руках і при останнім зітханні довірив мені...” Хе-хе! Непогано, правда ж?
Прокоп лише криво посміхнувся.
– А Томеш і досі в Балтті?
– Стривайте. Ну, розуміється, ми його спершу затримали... як шпигуна. До нас їх пролазить сила. А той порошок, кракатит, ми дали на спробу.
– А наслідки?
Карсон звів руки до неба.
– Казкові! Божественні!
– Яка детонаційна швидкість? Яке вийшло Q? Яке t? Які показники?
Карсон опустив руки так, що аж хряснуло, і жахливо витріщив очі.
– Голубе, які там показники? Перша спроба... п’ятдесят відсотків крохмалю... Крушер [39] Крушер (англ.) – мідний стрижень для вимірювання сили вибухових речовин, при вибуху зменшується в об’ємі.
39 розлетівся вщент; одного інженера і двох лаборантів – також на шматки. Не вірите? Спроба друга: блок Траузеля, дев’яносто відсотків вазеліну – і бабах! Покрівля – в друзки, одного робітника забито; з блоку залишився самий вугіль. Тоді за діло взялись військові. Вони сміялись... ніби ми тямимо в цьому... як сільський коваль. Ми дали їм трохи. Вони набили гарматний ствол – у суміші з розмолотим деревним вугіллям. Чудовий результат. Сім артилеристів разом з капітаном... Чиюсь ногу знайшли за три кілометри. За два дні – дванадцять убитих, ось вам показники! Ха-ха! Казково!
Читать дальше