Карел Чапек - Кракатит (укр.)

Прокоп хотів щось сказати, але стримався. Дванадцять убитих за два дні, оце так!

Карсон гладив себе по колінах і весь сяяв.

– На третій день ми зробили перерву. Бачте, складається погане враження, коли... багато таких випадків. Тоді ми вирішили нейтралізувати кракатит... тридцять грамів кракатиту... в гліцерині і таке інше. Свиня лаборант забув трішки порошку на столі, і вночі, коли лабораторія була замкнена...

– Він вибухнув? – скрикнув Прокоп.

– Так. О десятій тридцять п’ять. Лабораторія вщент та, крім неї, поблизу ще два об’єкти... До того ж вибухнуло три тонни метилнітрату Пробста... Одне слово, близько шістдесяти вбитих. Ну, звичайно, пильне розслідування і таке інше. Виявилося, в лабораторії нікого не було, так що, як видно, вибухнуло...

– ...само собою? – мовив Прокоп, ледве дихаючи.

– Еге ж. У вас також? Прокоп похмуро кивнув.

– От бачте, – сказав поквапливо Карсон. – Це ні до чого. Дуже небезпечна річ. Продайте його нам, і збудетесь клопоту. Що б ви з ним робили?

– А що б з ним робили ви? – процідив Прокоп.

– Ми... ми б дали вже раду. Там кілька вбитих – дурниця. А от вас було б шкода.

– А кракатит у порцеляновій баночці не вибухнув? – тягнув своє Прокоп, про щось міркуючи.

– Дякувати богу, ні. Де там!

– І було це вночі, – міркував далі Прокоп.

– О десятій тридцять п’ять вечора. Точно.

– І та щіпка каркатиту лежала на цинковій блясі, – твердив Прокоп далі.

– Вона впливу не має, – промимрив Карсон трохи збентежено, кусаючи губи, і почав ходити по лабораторії. – Це було, мабуть, тільки окислення, – спробував він зам’яти сказане. – Якийсь хімічний процес... Суміш із гліцерином також не вибухнула.

– Бо гліцерин не провідник, – пробурмотів Прокоп. – Або не може іонізувати, я не знаю.

Карсон зупинився перед ним, заклавши руки за спину.

– Ви дуже догадливі, – похвалив він. – Ви отримаєте за це багато грошей. А тут... пропадете.

– А Томеш і досі в Балттіні? – запитав Прокоп, з усієї сили намагаючись говорити байдужим тоном.

У Карсона щось блиснуло за окулярами.

– Ми його маємо на оці, – сказав він ухильно. – Але сюди він уже, напевне, не вернеться. Приїдьте до нас, коли він вам так... дуже... потрібен, – виразно промовив він.

– А де він? – уперто повторив Прокоп, показуючи цим, що інакше не говоритиме.

Карсон замахав руками, наче птах.

– Утік, – додав він, щоб Прокоп зрозумів.

– Утік?

– Випарувався. Як камфора. Погано стерегли, а він дуже хитрий. Зобов’язався одержати кракатит. Робив спроби аж шість тижнів. Дорогенько обійшовся нам. Потім зник. Пройдисвіт. Мабуть, не вийшло. Не вміє нічого.

– А де він тепер?

Пан Карсон нахилився до Прокопа:

– Падлюка. Тепер пропонує кракатит іншій державі. Та ще й до того ж украв у нас метилнітрат, шахрай. А ті попались йому на гачок. Тепер працює в них.

– Де?

– Не маю права сказати. Слово честі, не можу. Коли він утік, я поїхав – ха-ха! – відвідати вашу могилу. Пієтет, правда? Геніальний хімік, і ніхто його тут не знає. Мав я що робити? Мусив, як дурень, оголошення надрукувати. І, розуміється, на це звернули увагу, ті, інші. Ясно? Ви зрозуміли мене?

– Ні.

– Ну, тоді підійдіть погляньте, – сказав Карсон і жваво попрямував до протилежної стіни. – Ось, – мовив він і постукав по дошці.

– Що це?

– Куля. Хтось тут був.

– А хто в нього стріляв?

– Хто ж, як не я? Коли б ви лізли у вікно тижнів зо два тому, вас би хтось несхибно взяв на мушку.

– Хто?

– Байдуже хто. Та чи інша держава. Сюди, лебедику, добивались представники дуже великих держав. А ви тим часом десь – хе-хе – рибу вудили, так? Чудовий хлопець! Але послухайте, дорогий мій, – сказав він раптом стурбовано, – краще не ходіть самі. Ніколи і ніде, розумієте?

– Дурниця.

– Стривайте! Це не якісь там гренадери. Вельми непомітні люди.Тепер це робиться... надзвичайно делікатно. – Карсон зупинився біля вікна і затарабанив по шибці. – Ви й уявити собі не можете, скільки я одержав листів на своє оголошення. Зголосилось аж шість Прокопів... А йдіть-но швидше – погляньте!

Прокоп підійшов до вікна.

– Що це?

Пан Карсон показав куцим пальцем на шлях. Там на велосипеді петляв якийсь молодий хлопець; він з усієї сили намагавсь утримати рівновагу, але колеса виявляли впертий нахил їхати в іншому напрямі. Карсон запитливо глянув на Прокопа.

– Мабуть, учиться їздити, – непевно сказав Прокоп.

– Страшенне вайло, правда ж? – зауважив пан Карсон і відчинив вікно. – Бобе!