Карел Чапек - Кракатит (укр.)

Юнак зупинився мов укопаний:

– Yessr [40] Yessr – Так, сер (yes, sir)! (англ.). 40.

– Go to the tomm for our car [41] Go to the tomm for our car – Їдьте в місто по наш автомобіль! (англ.). 41!

– Yessr!

І, сівши на веломашину, молодий велосипедист помчав до міста.

Карсон одвернувся від вікна.

– Ірландець. Дуже спритний хлопець. Що я хотів сказати? Ага, так ось, зголосилось до мене аж шість Прокопів... зустрічі в різних місцях і саме вночі. Не жарти, га? Прочитайте, оцей лист.

– “Прийдіть завтра о десятій вечора до моєї лабораторії. Інж. Прокоп”, – прочитав Прокоп, як уві сні. – Але ж це... мало... не мій почерк!

– От бачите, – посміхнувся Карсон. – Тут, лебедику, гарячий грунт. Продайте все, щоб мати спокій!

Прокоп заперечливо крутив головою. Карсон поглянув на нього важким, невідчепним поглядом.

– Можете просити... скажімо... двадцять мільйонів. Продайте нам кракатит.

– Ні.

– Ми все повернемо вам. І заплатимо двадцять мільйонів. Слухайте, продайте ж бо.

– Ні, – похмуро сказав Прокоп. – Не хочу мати нічого спільного з вашими війнами. Не хочу!

– А що ж ви тут маєте? Геніальний хімік, а живе в... дощаній будці. Співвітчизники! У великих людей нема співвітчизників. Я це знаю. Не дивіться ні на що. Продайте, і...

– Не хочу.

Карсон заклав руки в кишені й позіхнув.

– Війни! Гадаєте, забороните їх? Пхе! Продайте і не турбуйтесь ні про що. Ви вчений... що вам до всього іншого? Війни! Не будьте смішним. Покіль у людей є нігті й зуби...

– Не продам, – сказав Прокоп крізь зуби. Карсон знизав плечима.

– Як хочете. Винайдемо й самі. Або винайде Томеш. От і все.

З хвилину було тихо.

– Мені все одно, – озвався Карсон. – Коли для вас так буде краще, їдьмо з цим до Франції, Англії, куди хочете, навіть до Китаю. Ми обидва, розумієте? Тут нам ніхто не заплатить. Ви були б ослом, якби згодились продати його за двадцять мільйонів. Покладіться на Карсона. Добре?

Прокоп рішуче захитав головою.

– Характер! – скрикнув Карсон схвально. – Шаную! Це мені дуже подобається. Послухайте, що я вам скажу. Тільки це буде таємниця. Дайте руку.

– Мені не треба ваших таємниць, – буркнув Прокоп.

– Браво. Скромна людина. Мого типу, добродію.

Карсон сів і закурив дуже грубу сигару, а потім глибоко замислився.

– Гм... – сказав він трохи перегодя. – Отож він і у вас вибухнув? Коли це було? Дата?

– ...не пам’ятаю вже.

– А день який був?

– Не пам’ятаю. Здається, через два дні після неділі.

– Тобто у вівторок. А в який час?

– Десь... по десятій вечора.

– Правильно, – Карсон замислено випустив дим. – У нас воно вперше вибухнуло, як ви зволили висловитись “само по собі”... у вівторок, о десятій тридцять п’ять. Ви щось бачили при цьому?

– Ні. Я спав.

– Ага. Він вибухає ще й у п’ятницю, десь о пів на одинадцяту. У вівторок і в п’ятницю. Ми вже випробували, – пояснив він у відповідь на здивований Прокопів погляд. – Ми залишили міліграм кракатиту й пильнували його вдень і вночі. Вибухнув він у вівторок і п’ятницю о пів на одинадцяту. Сім разів. А раз також і в понеділок, о десятій двадцять дев’ять. Ось як.

Прокоп лише тихо жахався.

– Пробігає по кракатиту така блакитна іскра, – додав Карсон замислено, – і він раптом вибухає.

Було так тихо, що Прокоп чув цокання Карсонового годинника.

– Так-то, – зітхнув Карсон і почав розпачливо куйовдити щітку рудої чуприни.

– Що це значить? – запитав Прокоп. Пан Карсон лише здвигнув плечима.

– А що ви тоді подумали, коли у вас “само по собі” вибухнуло? Ну?

– Нічого, – ухильно відповів Прокоп. – Я ще не задумувався над цим... як слід.

Карсон щось незадоволено пробурмотів.

– Себто, – поправився Прокоп, – тоді мені спало на думку, що це... мабуть... від електромагнітних хвиль.

– Ага. Від електромагнітних хвиль. Ми теж так гадали. Чудова думка, але безглузда. На жаль, абсолютно безглузда. Ось що.

Прокоп зовсім розгубився.

– По-перше, – міркував Карсон, – радіохвилі поширюються не тільки у вівторки й п’ятниці о пів на одинадцяту, так? А по-друге, лебедику, ви думаєте, що ми не перевірили негайно їхнього впливу: коротких, довгих – усіх можливих. І ваш кракатит і на стілечки не реагував на них, – показав він на нігті щось дуже незначне. – Але у вівторок і п’ятницю о пів на одинадцяту... йому заманеться, і він вибухає “сам по собі”. І знаєте, що це?

Прокоп, звичайно, не знав.

– А ось що. З певного часу... мабуть, уже з півроку чи близько того... всі європейські станції радіотелеграфу мають жахливу халепу. Щось перешкоджає передачам. Цілком регулярно. І випадково... щоразу у вівторок і п’ятницю о пів на одинадцяту вечора. Що ви на це скажете?