Карел Чапек - Кракатит (укр.)

Прокоп жахнувся: коли все це викриється, куди долетять бризки цього неймовірного бруду? Він згадав тиху господу в Тиниці і ту, що колись стояла тут з розпачливим наміром врятувати цю людину. І, склавши всі ділові кореспонденції фірми “Томеш”, він метнувся, щоб їх спалити в грубці. Там було повно попелу від спаленого паперу. Очевидно, Томеш уже в такий спосіб спрощував стосунки перед від’їздом.

А втім це були тільки ділові папери. Залишається ще кілька цілком приватних листів, написаних витонченим почерком і вбогими кривульками, і над ними Прокоп вагається знову, весь паленіючи. Сто чортів, що ж робити? Задихаючись від сорому, він квапливо став розпечатувати конверти. Тут кілька липких інтимностей: “котику, пригадую тебе, коли ж нове побачення...” тощо. Якась Анна Хвалова із зворушливими правописними помилками повідомляє, що Єнічек умер “від кору”. А тут хтось звертає увагу на те, що знає про нього “дещо таке, чим би зацікавилась поліція”, але згоден поговорити з ним, і що “пан Томеш розуміє, напевне, чого варта така делікатність” ; далі натяк на “той дім по Бржет, вул., пан Томеш здогадується, кого там шукати, щоб усе було в секреті”. Далі знов про якусь торгову операцію, продані векселі; стоїть підпис: “Твоя Ружа”. Та ж Ружа повідомляє, що її чоловік від’.їхав. Той же почерк, що й у першому листі; послання з курорту: самі коров’ячі сентименти, невтримна еротика перезрілої гладкої блондинки, підсолоджена ахами, докорами, слівцями “коханий котику”, “дикунчику” та іншою гидотою. Прокопа занудило від цього всього. Лист по-німецькому, підпис – літера “С”, продаж валюти – “продай ті папери, erwarte Dich, P. S. Achtung, K. aus Hamburg eingetroffen” [31] erwarte Dich, P. S. Achtung, K. aus Hamburg eingetroffen – чекаю тебе, постскриптум: стережися, К. приїхав з Гамбурга (нім.). 31. Те ж саме “С” під квапливим, обуреним листом, крижане звертання на ви: “Поверніть ті десять тисяч, sonst wird K. Dahinterkommen” [32] sonst wird K. Dahinterkommen – або К. про все здогадається (нім.) 32. Гм! Прокопові до смерті гидко вникати в цю напахчену півтьму спідничних справ, але спинятися пізно. Нарешті чотири листи підписані ініціалом М., листи слізні, гарячкові, болючі, з них віяла пристрасна, тяжка історія якогось сліпого, безтямного, рабського кохання. Були тут розпачливі просьби, приниження, божевільні докори, жахливе нав’язування і ще страшніше самокатування; згадка про дітей, про чоловіка, пропозиція нової позички, неясні натяки і над усе очевидно страждання жінки охопленої сліпою жагою. То це така в неї сестра! Прокопові здавалось, ніби він бачить перед собою глузливі й жорстокі губи, колючий погляд, повне пихи, самовпевненості та самозакоханості обличчя Томеша: так би й ударив кулаком. Проте все це ні до чого. Нещасне кохання цієї жінки ні слова не сказало йому про... ту другу, чийого ймення він ще й досі не знає і яку йому треба розшукати.

Нема іншої ради, як знайти Томеша.

Знайти Томеша, – люди добрі, ніби це так легко! Прокоп знову провів генеральний трус у помешканні, по шафах, шухлядках, і, крім старих рахунків та любовних листів, фотографій та іншого парубоцького мотлоху, не знайшов нічого, що допомогло б натрапити на Томешів слід. Ну, звичайно, хто має стільки гріхів за собою, той знайде спосіб щезнути зовсім!

Прокоп іще раз допитав двірничку, та хоча й почув силу-силенну всяких історій, проте ніщо не навело його на слід. Тоді він звернувся до домовласника, щоб той сказав, звідкіль же Томеш прислав ті гроші. Довелося вислухати ціле казання буркотливого й досить неприємного дідугана, що хворів на всі можливі катари й нарікав на зіпсутість нинішньої молоді. Ціною надлюдської терпеливості Прокоп довідався нарешті, що згадані гроші прислав не Томеш, а якийсь банкір на рахунок Дрезденського банку auf Befehl des Herrn Tomes [33] auf Befehl des Herrn Tomes – за розпорядженням пана Томеса (нім.). 33. Тоді він побіг до адвоката, що, як вище згадано, мав до зниклого якусь справу.

Адвокат ретельно оберігав професійну таємницю, та коли Прокоп по-дурному бовкнув, що має Томешеві вручити гроші, ожив і зразу зажадав, щоб він ці гроші віддав йому. Це завдало Прокопові чимало клопоту, поки він викрутився, і навчило не питати про Томеша в людей, що мали з ним будь-які ділові стосунки.

На найближчому розі Прокоп зупинився. Що ж тепер? Залишається один Карсон. Невідома величина, що чогось хоче і щось знає. Гаразд, хай буде Карсон. Прокоп намацав у кишені листа, якого забув послати, і подався на пошту.