Карел Чапек - Кракатит (укр.)

Ох, як помалу йде поїзд!

Приїхавши до Праги, Прокоп негайно подався на квартиру до Томеша. Біля Музею зупинився.. “Ат, чорт, де ж, власне, живе Томеш? Я йшов... так, я йшов тоді, тремтячи від гарячки, повз Музей [30] Музей – чеський Національний музей, розташований на Вацлавському майдані. 30; але звідкіля? З якої вулиці?” Кленучи все на світі й лютуючи, блукав Прокоп біля Музею, шукаючи відповідного напрямку; але нічого не пригадав і подався до відділу довідок поліційної управи. “Їржі Томеш, – листав у книгах запорошений чиновник, – інженер Їржі Томеш, ось, будь ласка, Сміхов, вулиця така й така”. Як видно, це була стара адреса. Одначе Прокоп помчав на Сміхов, на вказану вулицю. Двірник лише покрутив головою на запитання про Їржі Томеша. Той справді тут мешкав, але понад рік тому, а тепер де він живе, – ніхто не знає; між іншим, він залишив тут по собі чимало боргів.

Пригнічений до краю, Прокоп зайшов до якоїсь кав’ярні. “КРАКАТИТ” упало йому в очі на зворотній сторінці газети. “Просимо інж. П. повідомити свою адресу. Карсон, гол. поштамт”. Ну, напевне той Карсон щось знає про Томеша; вони, мабуть, підтримують між собою зв’язок. “Гаразд. Напишу листа: “Карсон, головний поштамт. Прийдіть завтра опівдні до такої й такої кав’ярні. Інж. Прокоп”.

Тільки-но він це написав, як йому набігала нова думка: “Борги!” І він негайно помчав до суду, в відділ розшуків. Там дуже добре знали адресу пана Томеша; ціла купа невручених повісток, судових виконавчих листів тощо, але, здається, цей Томеш зник без сліду, не сказавши нікому про місце свого перебування. Але Прокоп кинувся за останньою адресою. Двірничка за щедру винагороду вмить упізнала Прокопа, хоч він лише раз тут переночував, і напалась на Томеша, що той шахрай і пройдисвіт; тоді ж таки вночі він і поїхав, залишивши їй, двірничці, доглядати Прокопа; вона тричі приходила нагору до нього спитатись, чи не треба чого, але Прокоп усе спав і крізь сон говорив, а потім, пополудні, зник. А де Томеш тепер, невідомо. Він тоді поїхав, усе залишивши, і ще й досі не повернувся. Тільки прислав грошей звідкись із-за кордону, але вже знову винен за квартал. Мабуть, продадуть його манатки з аукціону, як не зголоситься до кінця місяця. Кажуть, наробив боргів більше як на чверть мільйона і втік.

Прокоп влаштував цій чудесній жінці перехресний допит: чи не відомо їй чого-небудь про одну даму, яка, видно, мала стосунки з паном Томешем; хто сюди заходив та таке інше. Двірничка нічого не знала; щодо жінок, то їх сюди вчащало до двадцяти, ті з вуаллю на обличчі, ті розмальовані – всілякі. Був сором на всю вулицю.

Тоді Прокоп заплатив їй за квартал своїми грішми і дістав ключ від Томешевої квартири.

В квартирі відчувалась затхлість занедбаного, давно занедбаного приміщення. Тільки тепер Прокоп звернув увагу на дивну розкіш кімнати, де він боровся з гарячкою. Всюди перські килими та бухарські чи ще якісь подушки, на стінах зображення голих жінок та гобелени. Схід, європейські шкіряні крісла, туалетний столик субретки й ванна фешенебельної повії, суміш пишноти й несмаку, розпусти й ледарства. І тут, серед цієї мерзоти, стояла вона тоді, притискаючи до грудей пакунок, утупивши свої чисті, повні горя очі, в землю чи піднявши їх із відважною, чистою довірою... “Боже, що вона подумала про мене, зустрівши мене в цьому вертепі?.. Я мушу знайти її, хоча б... хоча б для того, щоб повернути їй гроші. Навіть якщо й не ради чогось більшого... Її просто треба знайти!”

“Це легко сказати, але як? – Прокоп кусав губи, уперто розмірковуючи. – Коли б хоч знав, де шукати Їрку”, – подумав він. Нарешті побачив стос кореспонденції, що чекала тут на Томеша. Здебільшого це були, як видно, ділові листи, мабуть, самі рахунки. Потім кілька приватних листів, він крутив їх у руках і роздивлявся. Можливо, в котромусь із них є певний слід, адреса або щось інше, що вивело б на стежку до нього... або до неї! Він геройськи перемагав спокусу розпечатати хоч одного листа; але він був такий самотній за цими брудними вікнами, і все так дихало тут якоюсь розпустою й ганебною таємницею, що, квапливо відкинувши всі вагання, Прокоп почав розривати конверти й читати листа за листом. Рахунки за перські килими, за квіти, за три друкарські машинки, вельми настійні нагадування викупити речі, здані на комісію, якісь загадкові операції, що стосувалися коней, чужоземної валюти, двадцяти вагонів дров десь біля Кремниці. Прокоп не вірив своїм очам. Судячи з цих паперів, Томеш був або великий контрабандист, або агент по продажу перських килимів, чи, може, спекулянт валютою, а найшвидше – все разом; крім того, він торгував автомобілями, конторськими меблями і, очевидно, всім на світі. В одному листі йшла мова про якісь два мільйони, а другий, брудний, написаний олівцем, погрожував судом за те, що Томеш виманив в його автора старовинну коштовність. Загалом все це було схоже на довгу низку шахрайств, зловживань довірою, підробок експортних документів та інших злочинів, наскільки Прокоп узагалі міг зрозуміти; просто дивно, як це все досі не викрилось. Один адвокат коротко повідомляв, що така й така фірма подала карний позов за розтрату сорока тисяч крон; нехай Томеш у власних інтересах зайде до канцелярії тощо.