Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Гайдук запитально подивився на Оксану. Та зрозуміла й оголосила рекламну паузу.

— Ви дуже сердитесь не мене, Ігорю Петровичу? — спитала, всміхаючись.

— Швидше, на себе, — всміхнувся їй у відповідь. — Але я донесу свій хрест до кінця.

— Бідний, — пожаліла вона його. — Я можу вам допомогти його нести?

Ці немовби грайливі, але дуже серйозні слова зачепили йому душу, й Оксана знову сподобалась йому.

— Це небезпечно, — тихо відповів він. — Але спробуйте.

Він забув, що всюди стоять приховані мікрофони й звукорежисер чув їхню розмову.

— Всі на місця! — вигукнув режисер. — Починаймо.

— І знову в ефірі Координатор Гайдук і я, ваша ведуча Оксана Хмелько. Продовжуємо програму «Відверта нічна розмова». Пане генерале, розкажіть, будь ласка, про ваше бачення майбутнього України-Руси наприкінці XXI століття.

— Перш ніж говорити про майбутнє, ми повинні оцінити сучасну ситуацію. Що нам вдалося зробити, що не вдалося. Незабаром будемо відзначати 93-ю річницю нашої незалежності. Саме по собі це — диво, видатний геополітичний феномен. З народу приниженого, постколоніального і постгеноцидного поступово виникає — я не скажу, що вже виник, — але виникає народ єдиної країни, народ гордий, такий, що вміє відстояти свою незалежність. Колись, на початку XIX століття, французький міністр закордонних справ Талейран порівнював Францію з Австрією. Він сказав, що Франція об’єднує тридцять мільйонів людей з єдиною мовою, вірою, звичаями, єдиними цілями, єдиною владою, і тому Франція — найсильніша країна світу. Натомість Австрія — це конгломерат різних народів, різних мов, різних релігій, яку не об’єднує ніщо, крім особи імператора. І тому Австрія — слабка країна. Талейран був правий. Австрійська імперія розвалилася…

— А Франція розвалюється на наших очах, — вставила Оксана.

— Я не був би таким категоричним, — м’яко сказав Гайдук (сам не розумів, чому висловився так м’яко, адже завтра посол Франції в Києві граф Жозеф де Перідор заявить йому протест проти приниження Франції, члена Організації глобальної безпеки, яка надавала Україні-Руси допомогу, хоча сама потребувала допомоги в боротьбі з «Глобальним джихадом». Але завтра протесту не буде — Гайдук це твердо знав). — Над нами, над каміном висить портрет першого Президента України. Це — велика людина, і його велич ми усвідомлюємо сьогодні набагато ясніше, ніж його сучасники. На його долю випали тяжкі випробування, коли Україна була розшматована на різні політичні частини, коли точилася холодна громадянська війна. І тим не менше, навіть у ті важкі часи він та його однодумці чітко розуміли вектор розвитку держави та її мету. Звичайно, вони були наївні, вони думали, що за кілька років можна подолати посткомуністичну деградацію України.

— А сьогодні ми подолали?

Гайдук задумався, бо таке питання не раз ставив сам собі й не міг знайти однозначної відповіді.

— Не повністю, — визнав він. — Але ми не можемо і не хочемо створити суспільство клонів, які думають однаково. Нам також не потрібна удавана, позірна єдність громадян, притаманна тоталітарним, тиранічним державам. Але треба розуміти: і сьогодні нам загрожує розкол країни, якщо ми не виявимо твердість у боротьбі за Україну. Ми відкидаємо так звані ліберально-демократичні ілюзії щодо відмирання держави, розмивання державних кордонів, створення асоціації вільних міст і регіонів. Держава — такий самий древній винахід людства, як колесо. Від колеса неможливо відмовитись і замінити його чотирикутником.

Він узяв зі столика склянку й зробив ковток води. Подумав, що краще сидів би наодинці з Оксаною, мовчав (і вона мовчала) й ковтав віскі.

— Знаєте, пані Оксано, я зустрічався з керівником однієї південної країни, й він сказав мені: «Пане генерале, Україна нагадує мені гроно винограду. Прекрасне й сповнене сонячної енергії. Але спробуйте відщепити від грона окремі виноградинки й розсипати їх — що вийде?» Наша найбільша цінність — єдність країни, єдність держави в розмаїтті її земель. Армія є інтегруючою силою, гарантом єдності України-Руси. Я гадаю, що настав час відмовитись від федеративного устрою, викликаного історичними обставинами.

Сила руху 16 червня 2079 року полягає в тому, що Збройні сили прокинулися з летаргічного сну, вийшли зі стану амнезії та безвідповідальності. До цього стану військо довели комуністи й посткомуністи, які свідомо знищували офіцерський корпус за допомогою комісарів і особістів. Завдяки Комітету опору армія знову стала важливою частиною суспільства, одним із головних гарантів державності й незалежності. Сподіваюсь, що ця роль залишиться і надалі.