Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Чи можна назвати режим, яким ви керуєте, режимом ліберальної диктатури? Чи освіченої тиранії? Чи ще як?

— Називайте, як хочете. Це — режим відповідальності перед народом у період великих викликів, великої турбулентності та великої невизначеності. Це режим, якій приніс стабільність, безпрецедентне процвітання країни і зростання добробуту народу, ліквідацію кріпосницько-олігархічної системи, різке зменшення корупції. Режим, який об’єднав роз’єднану країну. Дав надію на справедливість. Це не мої слова. Це слова провідних європейських і американських аналітиків.

— Ви заборонили політичні партії… — нагадала Оксана, викликавши у директора передінфарктний стан.

— Так, заборонили, — погодився Гайдук, який, на подив Оксани, не виявив жодних ознак роздратування чи невдоволення, як це буває притаманно диктаторам. — Чи ви пам’ятаєте, пані Оксано, телевізійну програму такого собі гастролера Шіндлера?

— Пам’ятаю. Дуже рейтингова програма.

— Це були справжні політичні собачі бої. Пан Шіндлер нацьковував одних так званих «політиків» на інших, безсоромно маніпулюючи громадською думкою, а насправді — розриваючи країну на частини, викликаючи зростання ворожнечі й агресії в суспільстві. Це була вітрина так званої демократії Гетьмана Махуна при повній відсутності самої демократії. І ви хочете, щоб ці часи повернулися?

— Не дуже. Але…

— Верховний суд держави заборонив діяльність п’яти політичних партій, які вели країну до розвалу, до самознищення, до громадянської війни. Це — партія репресіоналів, партія комуністів, нацистів, сепаратистів і ОСХУ (Об’єднання смертохристів України). Це дало нам можливість зупинити розпад країни, об’єднати громадян навколо важливих національних цілей розвитку.

— Ви вважаєте, що демократія шкідлива для України-Руси?

— Прочитайте, будь ласка, мемуари геніальної людини XX століття — Прем’єр-міністра Сингапуру Лі Кван-Ю. Завдяки ліберально-авторитарному режиму він перетворив злиденну маленьку країну в процвітаючу, в один із важливих центрів світової торгівлі і фінансів. Згадаймо також Туреччину Кемаля Ататюрка. Чим була і чим стала ця країна?

— Мені шкода, — чарівно усміхнулася Оксана на першу камеру, — але я повинна перервати нашу бесіду на рекламну паузу. Це дуже коротко, не відходьте від екранів.

Гримерка кинулася освіжати макіяж телеведучої, додавши до вродливого обличчя Оксани рожевих барв, а директор телеканалу підійшов до неї й, ворушачи довгими вусами, застогнав:

— Ти що робиш, дурепо! Вбити мене хочеш? І себе також? І канал знищити?

«Пішов нах, старий пердун», — непристойно подумала вона, відчуваючи, як калатає серце.

У цей час до Гайдука підійшов Джордж Безпалий і показав йому якесь зображення на планшеті. Гримерку до Координатора не пустили.

— Увага! Хвилина до ефіру! — попередив режисер.

— Продовжуємо нашу програму «Відверта нічна розмова з Оксаною Хмелько». Мій співбесідник — генерал Ігор Петрович Гайдук. Ігорю Петровичу, — звернулась вона до Координатора, — я вдячна вам за можливість поставити прямі запитання і почути відверті відповіді. Але в мене є ще дуже багато запитань.

— Пані Оксано, зачекайте хвилиночку, — сказав Гайдук — і в тоні його не було прохання, а прозвучав наказ, що викликало в директора каналу і режисера паніку, а в Оксани — почуття ганебного закінчення її кар’єри. Що надумав цей солдафон? Невже припиняє бесіду?

— Щойно надійшло дуже важливе повідомлення телеканалу GNN. Якщо можна, прошу увімкнути, — наказав Гайдук.

На екранах з’явився червоний напис «Breaking News». Потім телекореспондент у білій, забризканій кров’ю сорочці, що стояв посеред хаосу — якихось руїн, де бігали в паніці люди, метушилися поліцейські й під'їжджали, завиваючи, карети швидкої допомоги, — задихаючись, говорив щось. Спочатку звуку не було.

— Я веду цей репортаж із Бухари, — нарешті прорвався крик репортера, схожого на героя американського серіалу «Марсіанська катастрофа» — тільки не нахабно-самовпевненого, як у серіалі, а зляканого: він увесь час проводив лівою, вільною від мікрофона рукою по обличчю і дивився на свою долоню, наче витираючи кров чи шукаючи поранення.

— Три години тому в Палаці єдності мусульман у Бухарі розпочалася Ісламська асамблея молодих сунітів і шиїтів, у роботі якої бере… брав участь лідер «Ісламського джихаду» шейх Омар аль-Бакр. Я перебував у ложі преси і слухав виступи. Було оголошено, що слово має Ділбар Асанбаєва, відома як талановита узбецька жінка — політолог-ісламіст, гаряча прихильниця єдності сунітів і шиїтів. Ділбар вийшла на сцену, підійшла до шейха Омара, вклонилася йому і вигукнула: «Єдність буде можлива, коли ти загинеш, шайтан», — і пролунав потужний вибух (на екрані можна було побачити спалах, на зміну якому прийшла темрява — лише чути було зойки поранених).