Василий Бережной - Сонячна сага (на украинском языке)

Василь Бережний

Сонячна сага

- Бам-бум-банг!..

Теплi, золотистi звуки проймають мозок, усе тiло, а воно ж цiлу вiчнiсть пролежало скоцюрблене вiд холоду, скуте клiнiчною смертю.

- Банг-бум-бам!

Очi Вайза Омнiсiєнта розплющились, але нiчого не бачили. Сизий морок поглинав усе: i металевi стiни камери анабiозу, i вiдчинений люк, i електроннi очi приладiв.

- Бум-банг-бам!..

Морок посвiтлiв, з'явилась невиразна, ще не окреслена думка: "Настало... скiнчилось... пора..." Вiдчув, що приходить до тями, але ще довго лежав непорушно, тiльки клiпав очима. Отже, сталось! Електронний космонавт вивiв їхнiй корабель до Сонячної системи, вивiв з неймовiрної далечi космосу - без анабiозу вони б не витримали такої тривалої мандрiвки,i ось прозвучав сигнал, заклик до життя. Прокидайтесь, вставайте, астронавти, ви вже в своїй планетнiй системi, ви на порозi рiдного дому!

Вайз наморщив лоба: а скiльки ж це часу минуло на Землi? Попереднi пiдрахунки - ще тодi, перед анабiозом - показували бiльше десяти тисяч рокiв. Якщо мiркувати взагалi - це чистiсiнька абстракцiя, отi десять тисяч рокiв. А якщо згадати рiдних, друзiв... Тут, на кораблi, вiн i Модеста постарiли на якихось п'ятнадцять рокiв, а там... Чи хоч вiдомi для нащадкiв iмена їхнiх сучасникiв, слава яких ширяла по всьому свiту? Чи, може, довгi столiття мрiй, боротьби, сподiвань i розчарувань вмiщаються в одному абзацi сучасної iсторiї? Епоха атомної, потiм гравiтацiйної, нейтринної, може, ще якоїсь iншої енергiї... Вiк харчової синтетики... А їхнiй корабель? Це було б жахливо, коли б iсторiя - людська, земна iсторiя - забула про "Спис"...

- Вiтаю з поверненням!

Омнiсiєнт скосив очi i побачив блiде обличчя Модести.

- Дякую, вас також.

I одвернувся. Це обличчя остогидло йому за останнi роки експедицiї, набридло, як отi сухi концентрати, як дистильована вода пiсля циклу регенерацiї. "О, хоча б швидше фiнiшувати, - думав Вайз, - а там викреслю тебе з пам'ятi, нашi життєвi орбiти нiколи не перетнуться. Хiба це дiвчина? Електронна машина. Нiяких емоцiй, аналiтичний розум, та й годi. Хоча... нерви, все це нерви. Коли я її вперше побачив... Ех, краще не згадувати... А втiм, якщо все зважити... Коли б не цей її аналiтичний розум, то з нас давно б уже був рiй атомiв... Але її командирський тон... I чому вона не полюбила мене? Коли б же тут був ще один, а то... Ну, нiчого, скоро фiнiш!"

- Вайзе, пора... У нас багато роботи. Бiотрон чекає на вас.

- Знаю, знаю, - гамуючи роздратованiсть, вiдказав Омнiсiєнт.

Почав поволеньки здирати з себе пластикову упаковку, пiдвiвся. А вона вже встигла прийняти бiотрон, причепуритися - метка. Окинула його уважним поглядом карих очей:

- Буду в рубцi.

I вийшла, похитуючи округлими формами. "Ну, й iди собi... "В рубцi..." А де ж тобi ще бути?"

Бiотрон повернув i Вайзовi бадьорiсть, до рубки вiн зайшов у доброму настрої. Ще кiлька тижнiв, i вони будуть на Землi... Звичайно, там уже iншi поколiння, зовсiм iнше життя, але це ж - рiдна планета! Не те, що тi непривiтнi кам'янi брили, якi траплялися на їхньому шляху. Земля... Чудо! пiсня! казка! - ось що таке Земля.

Модеста згорбилась, прикипiла до пульта i зараз нагадувала йому велику чорну галку.

- Яка вiдстань?

Вона довго мовчала, i це стривожило Вайза, Рiзко ступнув до неї, поторгав за плече, нiби сонну.

- Яка вiдстань, питаю?

Модеста нарештi вiдвела голову, i вiн побачив у її очах причаений переляк.

- Тут щось... не те. Подивiться, Вайзе.

Встала, даючи йому мiсце бiля пультового екрана.

- Що це? - скрикнув Омнiсiєнт. - Чужа зоря?!

Гiгантське, трохи нiби пригашене свiтило займало пiв-екрана. Жодної планети телескопи не зафiксували. Дiаметр зорi - 260 мiльйонiв кiлометрiв. I їхнiй "Спис" невiдворотно мчить до цього розжареного гiганта...

Вайз похолов, учепiрився за край пульта, аж пальцi побiлiли. От тобi й Земля... Енергетичнi запаси вичерпанi на розгiн корабля, лишилося тiльки для посадки. А вiн ще будував усякi плани, мрiяв... Кiнець. Катастрофа. I все це - вона, Модеста.

Рiзко схопився з крiсла - руки зiгнутi в лiктях, кулаки стиснутi, з очей - колючки.

- Як це розумiти?!

Вона заклiпала вiями:

- Не знаю.

Цей її притишений голос чомусь ще дужче розлютив Омнiсiента.

- "Не знаю"!.. А хто ж задавав програму?

- Заспокойтеся, Вайзе.

- Скоро ми заспокоїмось навiки. Але перед тим... Як, по-вашому, за злочин треба вiдповiдати?

- Я не зробила нiякого злочину.

- Ви склали i ввели в електронний мозок неточну програму. Це не злочин?

- Не впадайте в iстерику, Вайзе.