Олександр Ємченко: Піраміда Сонця

У другій половині XX століття ім’я Аїдового перевізника з’явилося на небі. І сталося це ось як.

У 1978 році кола вчених облетіла звістка, що Плутон має супутника. Цю гіпотезу висунув американський астроном Джон Крісті. Гіпотетичному супутнику відразу ж дали, звичайно ж, ім’я міфічного перевізника мертвих Харона.

Почалися активні його пошуки. Цей ажіотаж охопив Японію, США, Індію, Австралію. Прицільні спостереження тривали рік, другий, третій… Нарешті в 1985 році з американського континенту надійшло повідомлення: є реальний Харон!

Відбуваючи практику на Мак-Дональдській обсерваторії, аспірант Техаського університету Річард Бендзел зумів через 36-дюймовий телескоп сфотографувати повне затемнення Плутона. На фоні планети чітко вирізнялося інше небесне тіло. Це й був плутоновський супутник Харон.

Астрономи сподіваються, що дані про рух і розміри Харона допоможуть скласти чіткіші уявлення і про саму планету Плутон, яку разом з її достойним супутником називають подвійною планетою.

Отже, друзі, у своїй мандрівці по Сонячній системі ми вийшли на її кордони. Що знаходиться далі? Космічна порожнеча, чи крутяться ще не виявлені планети? Більшість учених схиляється до версії, що наш сонячний дім має більше «поверхів». Справа в тому, що й Плутон з своєю легкою масою не може так збурювати рух Урана та Нептуна. Виходить, що існує ще одна — заплутонова планета. Її так і назвали — Трансплутон. Коли параметри ймовірної планети «пропустили» через електронно-обчислювальну машину, вона засвідчила, що десята планета знаходиться на відстані близько 9 мільярдів кілометрів від Сонця і обертається навколо нашого світила за 600 земних років.

Є думка, що й Трансплутон — не остання планета, що на далеких околицях Сонячної системи крутиться ще кілька небесних тіл. Що це за тіла— покаже час. Телескопи Землі вдень і вночі «вдивляються» в безмежний зоряний світ.

Щойно ти перегорнув останню сторінку цієї книжки. Незалежно від того, сподобалась вона тобі чи ні, нам хотілося б, щоб ти не залишився байдужим до одного, а саме: есе про планети Сонячної системи писалися в ім’я головної планети — нашої Землі.

Сонячний пал Меркурія, оранжеві шати Венери, страхітливі піщані бурі на Марсі, загадкова Червона Пляма Юпітера, феноменальні дископодібні кільця Сатурна… Скільки відтінків, нюансів, граней, і всі вони — штрихи єдиного Всесвіту! Скільки можливостей через особ: ливості кожної планети збагнути, можливо, найскладніше і найдосконаліше творіння космосу — Землю людей!

Хтось із великих сказав, що Всесвіт хитромудрий, але не хаотичний, холодний, але не зловмисний, безмежний, але не потворний. Вивчення Землі, інших планет Сонячної системи переконує нас у красі, мудрості і гармонії Природи, в її багатогранності і єдності, в її добромисності.

ЗМІСТ

Нам світить Сонця лик

Меркурій:

«Я — вісник неба, посланець богів»

Сонячний грім

Венера:

«Я — найосяйніша з усіх планет.

Хто розгадає таїну моєї вроди?!»

Десята заповідь

Марс:

«Я — бог війни? Даремно так мене назвали.

Ніколи я не мав снаги до бойових баталій»

Полонені астероїда

Юпітер:

«Я — бог, я — цар… Мій трон — Олімп»

Морок життя

Сатурн:

«Я був царем богів, владарював над часом.

Тепер — лиш окільцьована планета»

Уран:

«Я — неба бог.

Із Геєю-3емлею ми зачали славетний божий рід.

Та під кінець мене спіткала лиха доля»

Нептун:

«Я — моря цар і водної стихії повелитель.

Мої пенати — лазурові і безкраї»

Плутон:

«Моя оселя — світ підземний.

Усім померлим я даю притулок»

Ємченко О. П.

Є 60 Піраміда Сонця: Наук. — фантаст. кн. / Худож. С М. Желєзняк. — К.: Молодь, 1991. — 160 с: іл. I

ISBN 5-7720-0513-8

Книга міфологічних, історичних і наукових знань про планети Сонячної системи та майбутні польоти людей до них.

Тут і далі автор наводить міфи Стародавньої Греції у переказі Катерини Главацької і перекладі Бориса Тена.

Уривок з науково-фантастичної повісті “Знак Сіріуса”.