Олександр Ємченко - Піраміда Сонця

Картини Аїдового царства знаходимо і в українській літературі. Йдеться про безсмертну «Енеїду» Івана Петровича Котляревського, яку він створив, переробивши у народному стилі епічну поему римського поета Вергілія. Ось для прикладу десять рядків з неї:

Отож, хто йде сюди, покинь усі надії… Чи не зустріне колись земних космонавтів цим написом і сама планета Плутон?

Родовід бога підземного царства Плутона добре відомий. А ось «біографія» планети Плутон ще досить туманна. Та спершу з’ясуємо, коли і як відкрили це небесне тіло.

Свого часу, прагнучи розшифрувати неправильності в русі Урана, відкрили планету Нептун. Але Уран продовжував викидати на орбіті «незрозумілі коники». Та й сам Нептун вів себе дивно, немов зазнавав на собі впливу ще якогось тіла.

З’ясувати ці аномалії взявся американський астроном Персиваль Ловелл, той самий, що гаряче вірив в існування розумного життя на Марсі. У 1905 році він розрахував положення транснептунової планети. Впродовж тривалого часу уточняв свої розрахунки. Маючи в штаті Арізона чудову астрономічну обсерваторію, організував пошуки планети X. Та минав час, а гадана планета все не з’являлася на людські очі. Дехто засумнівався у правильності розрахунків Ловелла….

Відкрили загадкову «незнайомку» аж в 1930 році, коли того, хто теоретично передбачив її існування, вже не було серед живих. Чому ж так довго шукали, здавалося б, уже відкриту планету? Помилився Ловелл? Ні, його розрахунки були гранично вивіреними. Заковика виявилася в Іншому — недосконалості наявної телескопічної техніки. А ось коли в Ловелловській обсерваторії встановили 13-дюймовий фотографічний рефрактор, тоді й вдалося «спіймати» невидимку; Явити на світ дев’яту планету пощастило 24-річному американському астроному Вільяму Томбо, який пізніше прославився дослідженням нових комет і зоряних скупчень. Як і слід було чекати, примарну планету наавали ім’ям не менш примарного бога підземного царства Плутона.

Справді, новоявлена планета була схожа на невловимого привида мороку. Коли земляни вперше побачили її і більш-менш визначили параметри, то мимоволі стенули плечима — не планета, а химера якась. По-перше, досить дивно рухається — часом перетинає орбіту Нептуна і підходить ближче, ніж він, до Сонця. По-друге, площина її орбіти «випадає» з площини, в якій рухаються всі наші планети. І по-третє, за всіма даними її не можна було віднести ні до небесних тіл земної групи, ні до планет-гігантів. З’явилася думка, що Плутон — колишній супутник Нептуна, що залишив свого «сюзерена» і вийшов на самостійну орбіту, або ж це тіло захопило Сонце, линучи безмежними просторами Галактики.

Які ж дані про нову планету занесли до своїх каталогів астрономи? Плутон знаходиться в сорок разів далі від Сонця, ніж Земля. Позатак він одержує тепла в дві з половиною тисячі разів менше, ніж наша планета. Не може дев’ята планета похвалитися й швидким бігом — повний оберт навколо Сонця вона здійснює за 248 земних років. Поволі вона обертається і навколо своєї осі — за 6,39 доби.

Суперечливими були дані про розміри і масу Плутона. Спершу вважали, що за цими параметрами він близький до Землі. Та ось у 1987 році вчені Боннського інституту імені Макса Планка за допомогою 30-дюймового радіотелескопа прийняли випромінювання планети і дійшли висновку, що Плутон набагато менший від Землі. Його діаметр ледве сягає 2200 кілометрів, а температура на поверхні не перевищує 234 градуси.

Ще двадцять років тому говорили про надзвичайну густину планетної речовини Плутона — 50 г/см3. Сьогодні з’явилася діаметрально протилежна думка — густина дев’ятої планети поступається навіть густині води і становить всього 0,8 г/см3. Це наводить на ще одну думку, що Плутон складається з крихкої криги і як такий нагадує величезне кометне ядро. Планета оточена розрідженою метановою атмосферою.

Останнім часом «дев’ята» піднесла землянам нову загадку. Вчені помітили, що її світність з року в рік зменшується. Чим викликано потьмяніння Плутона — невідомо.

Течуть у підземному світі річки Стікс і Ахеронт. Через них син Ереба і Ночі Харон перевозив померлих до царства Аїда. Згодом ім’я перевізника Харона стало художнім образом смерті. У вірші Тараса Шевченка «Чи не покинуть нам, небого…» знаходимо рядки: