Петр Коломиец - День сірої хвилі

Зіниці очей грецького радиста не розширені, не мають того скляного, наркотичного блиску. Не помітно жодних ознак вживання наркотиків. Та слід обов’язково висловити свої міркування Хоменкові.

Передчуття якоїсь страшної небезпеки знову найшло на Усольцева. Перед його внутрішнім зором вимальовувалася невиразна картина лиха. Швидше на біостанцію! Без автодіагноста він не зможе перевірити свої припущення. А поки треба виконати наказ Хоменка.

Він узяв радиста за руку і вивів з радіорубки. Той не опирався, йшов покірно за біологом, ледь-ледь похитуючись. Усольцев хутко знайшов салон на другій палубі і посадовив грека на канапі. Хотів уже йти, але відчув, що пальці хворого не відпускають його руку. Біолог шарпнувся — затиск не слабішав. Довелося розривати той цупкий “браслет”…

У кубрику біолог знайшов ще трьох моряків. Вони вовтузилися на підлозі і щось мурмотіли під ніс. Сивобородий кремезний чолов’яга саме підняв свою руку на рівень очей і заходився її розглядати. Коричневі пальці ворушилися, і враз на обличчі моряка з’явилася посмішка.

“Мов дитина, — подумав Усольцев. — Так, ці люди навдивовижу схожі на восьми—дев’ятимісячних немовлят. Хапальний рефлекс, довге розглядання частин свого тіла. Правда, хворі досить добре тримаються на ногах, але ходити без поводиря, очевидно, не здатні. Цікаво, чи реагують вони на їжу?”

Як тільки біолог простягнув галету сивобородому морякові, той одразу ж стрепенувся. Затремтіли ніздрі широкого носа, рука схопила коржик і понесла до рота. Залунав гучний хрумкіт, міцні зуби перетирали галету, а на обличчі проступав вираз тваринного задоволення.

Усольцев обвів поглядом начиння кубрика. Вісім вузеньких ліжок, три пластикові шафи, стіл, кілька стільців, вмонтований у стіну телевізор. Сонцезахисні жалюзі закривали ілюмінатори. Що ж, речі не могли розповісти про причини нещастя, яке спіткало цих людей.

“Отже, спробуємо визначити діагноз. Чому кільканадцять дорослих людей були раптом відкинуті на рівень розвитку восьми—дев’ятимісячних дітей? Що у них збереглося? Так, хапальний рефлекс, харчовий рефлекс, дуже слабка здатність орієнтуватись у просторі. Ознак мислення не помічено. Можливо, воно й б, але… А що ж втрачено? О, дуже й дуже багато! Втрачена пам’ять! Якщо у дорослої людини забрати пам’ять, весь її багаторічний життєвий досвід, нагромаджений у нервових клітинах головного мозку, то вона має стати такою, як ці греки. Діагноз цілком вірогідний”.

— Ба-ба-ба-а-а-а!

Гучне мурмотіння одного з хворих вивело його із задуми. “Чого ж їм треба? А, сивобородий з’їв галету і тепер мружиться від задоволення. А двоє інших моряків надумали звестися з підлоги”.

Біолог по черзі відвів усіх трьох у салон. Треба було про всяк випадок залишитися з пацієнтами, але Усольцев не витримав, зачинив двері салону на защіпку і вийшов на палубу. Але хоч трішечки відпочити й заспокоїтися йому не вдалося. Хоменко саме виводив із машинного залу ще одного моряка, довелося прийти йому на поміч…

Так врешті-решт у салоні був зібраний весь екіпаж судна — одинадцять моряків. Хоменко та Усольцев падали з ніг, доглядаючи цих здитинілих людей…

— Я вже не можу, — сказав біолог. — Нерви не витримують. На них страшно дивитися.

— Заспокойся! — мовив твердо Хоменко. — Думай про те, що нам доведеться ще всіх їх забирати па біостанцію і кудись відвезти.

— І як же це судно не затонуло?

— А я оглядав машинний зал. Коли скінчилось паливо у баках, електронний регулятор зупинив двигуни. Течія пронесла судно більше ста кілометрів. Добре, що погода стоїть напрочуд гарна, інакше ця коробка пішла б на дно.

Кілька ніг несли підводний апарат на північ. Десь там зазнало катастрофи судно. Акустичні вуха прослуховували товщу океанських вод. Зв’язок із біостанцією все ще не налагоджувався. Хоменко та Усольцев, очевидно, не встигли відшукати корабель, який спіткало несподіване лихо.

Керувати підводним домом міг би навіть і Олег. Апарат навдивовижу легко слухався людину. Пальці Воронцова лежали на кількох клавішах: дотик до тієї чи іншої пластинки змушував дім прискорювати ходу, повертати ліворуч чи праворуч чи, підібгавши ноги, сідати на океанське дно.