Микола Сорока - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79

Аж ось Ібрагім зупиняє машину, виходить на шосе І якийсь час немовби слухає вітер. Потім ступає на узбіччя, прикладає до ціску долоню.

— Ай-яй! — вигукує він. — Не бачити нам сьогодні бедуїнів. Готуймося до іншої зустрічі… Іде смерч!

Не встигли ми позатикати в машині вікна і розвернути її під кутом до вітру, як на обрії з’явилася велика чорна завіса. Вона враз розрослася на півнеба, довкола закрутилися шалені вихори. Сильними крилами вони зняли вгору руді стовпи піску й пилюки і тут же кинули їх на землю разом з краплями дощу. Нашу машину оповила непроглядна темінь. Від буревію автобус гойдався, як човен на хвилях.

— Отакі вони, курні смерчі Сірійської пустелі, — каже Ібрагім. — А бува, підхопить машину і кидає, поки не витрясе останньої гайки…

В Пальміру ми в’їжджали пізно ввечері. Нерівним, розбитим шляхом, обігнувши приземисті забудови, подалися до готелю. Зупинилися біля двоповерхового будинку з написом над дверима “Готель “Зіновія”. От ми й прибули до центру Сірійської пустелі, в місто, яке колись називали Квіткою пустелі і яке лежало тепер білим скаліченим птахом серед жовтавих сипучих пісків.

У готелі на нас чекав вечірній чай і м’яка постіль. Але я не можу спати: якийсь неспокій і бентега охопили мене, тільки-но ступив на цю прадавню землю. Захотілося одразу ж, не чекаючи ранку, йти до знаменитих античних руїн.

Відійшовши від нашого готелю, я набрів на втоптану стежину. Вона й повела мене у відкриту пустелю. Та не встиг я пройти й кількох десятків метрів, як всюди погасло світло. Пітьма проковтнула все довкола. Лише уламок товстелезної колони, що висувався неподалік з піску, бовванів темно-сірим силуетом. Далі йти небезпечно — легко заблудитись. Я сідаю на холодний мармур і намагаюсь пригадати історію віковічного міста.

…Давним-давно, ще за тисячоліття до пашої ери, жили тут кочівники-сарацини. На краю пустельної улоговини вони добули воду і насадили пальмовий гай. Мало-помалу зелений оазис став місцем перепочинку всіх караванів, що йшли зі сходу на захід, а з часом перетворився у великий торговельний центр. Тут продавалися китайські шовки й перли, індійська слонова кістка і перські килими, скляні вироби і вина. Вирушаючи в далеку путь, каравани запасались у Пальмірі джерельною водою, наймали місцевих провідників та кінних лучників для охорони товарів. На початку нашої ери місто завойовують римляни. Вони колонізують його, а полонене військо приєднують до імператорської армії.

У третьому столітті нашої ери в Пальмірі прийшов до влади Оденат. Виходець з арабів, він став всевладцем і головним супротивником персів. 216 року Оденат завдав їм нищівної поразки на берегах Євфрату, за що дістав від римського імператора титул східного принца. Проголошення Одената віце-імператором східної частини імперії не всім сподобалося в Римі. Ще б пак, якийсь араб, бедуїн, — і раптом такі воєнні успіхи і слава. Невдовзі Оденат і його старший син були вбиті. Сталося це нібито за таємничих обставин, але версія вбивства живе ще й нині: загинув Оденат від руки свого племінника. А спільницею його була дружина Одената Зіновія. Корона перейшла до молодшого сина віце-імператора, та, оскільки той був ще малий, правити державою стала його мати. Високоосвічена і вольова, незмірно горда жінка вважала себе покликаною правити в місцях, де колись владарювала легендарна Семіраміс, яка нібито збудувала Вавілон і прикрасила його казковими садами.

Як тільки Зіновію проголосили регентшею, політика Пальміри різко змінилася. Обережно, але з дивовижною наполегливістю Зіновія здійснювала свої плани. Саме в цей період їй вдається підкорити Єгипет. Після перемоги над римськими військами до її володінь приєдналась багата долина Нілу з невичерпними запасами хліба. Захоплена успіхами, невгамовна цариця проникає в Малу Азію, завойовує всю Сірію і значну частину Аравії. 371 року Зіновія і її син проголосили себе імператором та імператрицею Сходу. Це були часи найвищої слави Зіновії, вона стала “найсвітлішою” на чолі імперії, створеної власними зусиллями.

Одначе владарювання імператриці успіху пе мало. Країни Сходу ладні були швидше миритися з римським пануванням, аніж погодитися на владу бедуїнів, та ще й із жінкою на чолі. Скориставшись із цього, Рим пішов війною на Пальміру. Невдовзі місто було обложене і пограбоване. Зіновію взяли в полон. Під час урочистого повернення імператора Авреліана до Риму вона йшла з розтріпаним волоссям перед його колісницею, ступаючи по землі закованими в золотий ланцюг босими ногами.