Микола Сорока - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79

Якщо проаналізувати фантастичні твори, що витримали випробування часом і не втратили читацького інтересу й сьогодні, то серед них ми передусім побачимо ті, які написані з високою літературною майстерністю; вони запам’яталися нам насамперед завдяки виразним людським характерам, а не гіпотезам чи технічним ідеям. Не архаїчні науково-популярні пасажі Жюля Верна тримають у полоні ось уже кілька поколінь читачів, а живі люди, що прийшли до нас зі сторінок його книг, — загадковий капітан Немо, фанатичний Гаттерас, безпосередній і дивакуватий Паганель… До речі, саме такої пластичної зримості і психологічної глибини бракувало персонажам маловідомого нині навіть у Франції сучасника Жюля Верна, автора численних романів Рабіда, на рахунку якого не менше, ніж у його великого співвітчизника, наукових і технічних передбачень, що справдилися. Тут можна назвати й американського письменника Х’юго Гернсбека, що майже сімдесят років тому опублікував свій роман про майбутнє “Ральф 124С41 +”, який мав надзвичайний резонанс. Один із американських учених тоді писав: “Ця книга передбачень найпрекрасніша з усіх написаних взагалі. Це золотий рудник майже для кожного наукового фантаста. Нема автора, який писав би про майбутнє і який не думав би про гернсбеківське об’ємне кольорове телебачення, про міста-супутники, що облітають Землю, і немає читача, котрий не думав би про перспективи цих винаходів”.

Все це справді потрясало уяву сучасників Гернсбека. Але минув час, багато з описуваного й передбаченого фантастом справдилось, і твір Гернсбека, оскільки він не мав особливих художніх достоїнств, зовсім забувся. Сьогодні його в США знають хіба що історики літератури. І це ще раз переконує, що фантастика живе в першу чергу не технічними ідеями, а людьми, характерами. Прикметно, що більшість із авторів нашого збірника ведуть пошуки саме в царині людської психології. І в Андрія Дмитрука, і в Олександра Тесленка, і в Юрія Пригорницького, і в Наталі Конотопець спостерігаємо непогані знахідки в засобах характеротворення, цікавими художніми манерами вирізняються оповідання Ігоря Росоховатського, Наталі Околітенко, Сергія Кисельова. Дехто з названих тут авторів, як, скажімо, Ігор Росоховатський, має вже чималий стаж у фантастиці й устиг випустити не одну книжку оповідань і повістей, але більшість авторів — молоді і роблять тільки перші свої літературні кроки в фантастиці.

Отже, пригоди, подорожі, фантастика… Запрошуємо тебе, читачу, на ці дивовижні континенти. Адже там можна побачити багато такого, що будить допитливу думку й хвилює уяву.

М. Слабошпицький.

Коли настає літо, бейрутці піднімаються в гори. Звичайно, фешенебельні санаторії і пансіонати, розкішні вілли і особняки заселяє публіка, яка має гроші і якій не обов’язково працювати. Наїжджають сюди заможні туристи і з інших країн. Нафтові магнати, феодальні князі, власники фірм, банкіри — всі вони звикли влітку дихати цілющим гірським повітрям, а не пектися під аравійським сонцем чи пріти в задушливих європейських столицях.

Що тоді робиться тут! Скільки транжириться грошей на вишукані розваги!

Розповідали мені: по дамаському шосе, неподалік від Алейха, стоїть незвичайна споруда. Білосніжний палац, зведений на схилі гори, увінчує металева конструкція — зменшена копія Ейфелевої вежі. Палац побудував один із південноаравійських шейхів для своєї подруги-француженки. Вона нібито відмовилася поселитися в гаремі шейха, і він переніс її помешкання на схили Ліванських гір. Минуло трохи часу, і француженка засумувала. Їй закортіло на Єлисейські поля та схили Монмартру. Шейх виявився людиною не без гумору: він наказав спорудити над палацом Ейфелеву вежу…

В горах — казино й ресторани, картярські будинки й басейни. І все це пнеться якомога вище на схили. Дивіться, мовляв, і надивляйтеся, люди: одним день у день гнути спину на заробітках, іншим — сам бог велів розкошувати.

Але гори славляться не тільки індустрією відпочинку. За крутим перевалом, між гірських хребтів, розкинулася мальовнича долина Бекаа. Звідси столиця постачається знаменитими ліванськими яблуками, виноградом, овочами, тютюном. У долині Бекаа лежить і славетний Баальбек — місто, яке не оминув жоден турист, відвідуючи Ліван. Та хіба тільки турист! У Баальбек квапляться всі — від шкіпера маленького судна до членів іноземних урядових і торговельних делегацій, що прибувають у Бейрут. Всім хочеться на власні очі побачити сьоме диво світу, яке ще й досі зберігає таємницю свого походження.