Володимир Савченко: Чорні зорі

Голуб стояв за кафедрою, вільно розкинувши на ній руки, лисина його поблискувала при світлі люстр. Він читав конспект, що лежав перед ним, і час від часу спідлоба зиркав на присутніх. Зрідка підходив до дошки й писав цифри.

— Таким чином, можна виділити найістотніше, — казав Іван Гаврилович гучним і густим голосом досвідченого лектора. — Негативно заряджені мезони дуже легко потрапляють у ядро. Це по-перше. По-друге: з’єднуючись із ядром, мінус-мезон зменшує його заряд на одиницю, тобто перетворює один із протонів ядра на нейтрон. Тому після опромінювання ними зразків сірки знаходимо там атоми фосфору і кремнію, нікель перетворюється в кобальт, а кобальт — у залізо і так далі. Ми спостерігали також кілька перетворень ядер водню на нейтрони. Ці штучно одержані нейтрони поводилися так, як і природні, і розщеплювалися знову на електрон і протон через кілька хвилин. Ось кількісні результати цих дослідів, — Іван Гаврилович кивнув помічникові, який сидів біля великої проекційної установки — епідіаскопа: — Прошу вас!

У залі погасло світло, і на екрані позаду президії одна за одною почали з’являтися формули ядерних реакцій, криві радіоактивного розпаду, схеми дослідів. Коли помічник вийняв із епідіаскопа шостий рисунок, Іван Гаврилович знову кинув йому:

— Досить, дякую…

Екран погас, і в залі знову спалахнули люстри, освітивши уважні зосереджені обличчя.

— Для важчих, ніж водень, речовин, — казав далі Голуб, — мезонні перетворення також виявились нестійкими: атоми заліза знову перетворювались на атоми кобальту, атоми кремнію, викидаючи електрон, перетворювались на фосфор. Одначе, — тут Голуб підняв угору руку, — в деяких випадках ми одержували стійкі перетворення. Так іноді при опромінюванні заліза ми одержували стійкі атоми марганцю, хрому, ванадію і навіть титану. Це значить, що, наприклад, в останньому, в титані, кількість нейтронів ядра порівняно із звичайним збільшилася на чотири… Ці результати (поки що нечисленні) є не що інше, як натяк на велике і незвичайне явище, яке, можливо, вже здійснене природою, а можливо, першими його здійснять люди… Справді, чого можна досягти, якщо послідовно здійснювати стійкі мезонні перетворення ядер? Очевидно, всі протони ядра поступово перетворюватимуться на нейтрони. Позбавлені заряду ядра не зможуть утримувати електрони, вони зімкнуться і під впливом величезних ядерних сил утворять ядерний моноліт — речовину надвисокої густини і таких незвичайних властивостей, які виходять за межі нашого уявлення…

У залі загомоніли. Яшко штовхнув мене в бік ліктем і прошепотів:

— Колосально, га? Ти розумієш, Миколо, яка сила?! Колосально! А ми з тобою читали і нічого не второпали!..

— Давайте розглянемо інший бік питання, — вів далі Іван Гаврилович. — Ми маємо ядерну енергію, величезну, я б сказав, космічну енергію. А відповідних їй матеріалів немає. І справді, адже всі звичайні способи одержання енергії полягають у тому, що ми якимось чином впливаємо лише на зовнішні електрони атомів. Магнітне поле переміщує електрони в провіднику — виникає електрична енергія. Валентні електрони атомів вугілля взаємодіють з валентними електронами атомів кисню — виділяється теплова енергія. Перехід зовнішніх електронів з однієї орбіти на іншу дає світлову енергію і так далі. Це, так би мовити, поверхове використання атома (без участі його ядра) дає невисокі температури, невеликі випромінювання, і вони цілком відповідають нашим звичайним матеріалам, їх механічній, тепловій, хімічній, електричній міцності. А ядерна енергія — явище іншого роду. Вона виникає завдяки зміні стану не електронів атома, а частинок самого ядра — протонів і нейтронів, що, як відомо, зв’язані в мільйон разів міцнішими силами. Тому вона й створює температуру в мільйони градусів, радіацію, яка проникає крізь бетонні стіни у кілька метрів завтовшки. Звичайна речовина надто нетривка, надто ажурна, щоб протистояти їй… Кажуть про “епоху атома”, — але ж це невірно! Наш час можна назвати лише часом застосування ядерної енергії, причому застосування дуже недосконалого. Візьміть, наприклад, ядерні бомби. Це ж просто варварство! Візьміть примітивне у своїй складності використання подільного урану й плутонію в реакторах атомних електростанцій. Адже це смішно: при температурі в кілька сот градусів використовувати енергію, яка змушує палахкотіти зірки… Але ми не можемо досягти чогось більшого з нашими звичайними матеріалами. Отже, майбутнє ядерної техніки, і, мабуть, зовсім недалеке, залежить від того, чи буде знайдено матеріал, який зможе цілком протистояти енергії ядерних сил і частинок. Очевидно, такий матеріал не може складатися із звичайних атомів, скріплених зовнішніми електронами. Він має складатися з частинок ядер і скріплюватися могутніми ядерними силами… Ті досліди, про які я доповідав, показують, що можна одержати ядерний матеріал лабораторним способом із позбавлених заряду ядер. Властивості цього матеріалу, — назвемо його для зручності нейтридом, — кожен може в загальному уявиш: надзвичайно велика густина, ще більша міцність і стійкість проти всяких механічних та фізичних впливів…