Володимир Савченко: Чорні зорі

А ми збираємось одержати в нашій лабораторії шматочок померлої зірки… Та справа навіть не в зорях. Це буде ідеальний новий матеріал. Атомні реактори з нейтриду, замість бетонних велетнів, будуть завбільшки із звичайний бензиновий мотор. Ракети з нейтриду зможуть сідати прямо на поверхню Сонця, бо що для них шість тисяч градусів! Так, “прохолода”…

Нейтридовим різцем можна різати, як масло, будь-який найтвердіший метал. Броня з нейтриду зможе витримувати навіть атомний вибух… Нейтридні танки проникатимуть на сотні й тисячі кілометрів у глибінь Землі, тому що високі температури й тиск їм не страшні… Ух!

Більшість фантастично сміливих, хоча й надзвичайно потрібних людству проектів завжди наштовхувалася на проблему ідеального матеріалу. Інженери з жалем відкладали здійснення проектів на невизначене майбутнє, фантасти нашвидкуруч вигадували який-небудь “пірольдит”, наділяли його потрібними властивостями, будували з нього ракету або підземний танк і разом із своїми героями вирушали в далеку й цікаву мандрівку.

А ми не будемо мандрувати, ми робитимемо цей матеріал! І нехай той, хто спробує твердити, що це нудно й нецікаво, краще не потрапляє мені на очі…

15 липня . Іван Гаврилович сьогодні вранці з’явився в лабораторії просто з аеродрому. Москва затвердила тему. Ура! Починаємо!

25 липня . “А де вони, ці наукові проблеми? — хоробро сказав Яшко Якій, довідавшись, що нашу тему затвердили. — Подайте-но їх сюди — ми їх розв’язуватимемо!”

Проблем багато, та, на жаль, майже всі вони аж ніяк не наукові, — здебільшого такі, про які в інститутських підручниках не сказано й півслова. Коротко всі ці проблеми можна охарактеризувати двома словами: Експериментальні Майстерні (з поваги я навіть написав їх з великих літер).

Справа в тому, що для нових дослідів нам, звичайно, потрібні нові унікальні прилади та пристрої, що їх не дістанеш на складі й не купиш у крамниці. їх треба придумати, сконструювати і виготовити самим. При потребі можна придумати прилад — це не проблема; можна спроектувати його — це теж не важко: досить зробити креслення. Але потім треба, щоб прилад виготовили і якнайшвидше, — оце і є проблема!

Коротше кажучи, цілими днями доводиться бігати то в скляну майстерню, то в слюсарну, то в механічну, в столярну, в бюро приладів — скрізь домовлятися, прохати, доводити, сперечатися… Спочатку все йде гладенько: ввічливі й привітні майстри приймають замовлення, кивають головою, обіцяють виготовити своєчасно; деякі тут же при мені доручають роботу робітникам (“Ось із них вимагатимете, товаришу”). А коли в призначений час приходиш за готовими деталями, то з жахом виявляєш, що принесені тобою матеріали і заготовки спокійненько лежать де-небудь в кутку на верстаті або під столом, прикриті зверху твоїми ж кресленнями, В кращому разі буває, що тільки почали роботу. І знову ввічливі й привітні майстри співчутливо пояснюють, що на складі не було потрібних інструментів, що хтось із робітників хворів, що в кресленні були неясні місця, що виконувалося термінове замовлення, — безліч серйозних і переконливих доказів.

— А ти з них більше вимагай! — порадив мені Сердюк, коли я одного разу поділився з ним своїми невдачами. — У них, поки за петельки не візьмеш, чекатимеш сім літ…

Але “брати за петельки” я не вмію. Навіть лаятися як слід не вмію. Тому й доводиться чекати.

Колись, вивчаючи історію техніки, я дивувався: чому Фарадей цілих двадцять років відкривав своє явище електромагнітної індукції? Такі нескладні досліди… Тепер я розумію його: дев’ятнадцять років із двадцяти він пробігав по експериментальних майстернях і все клопотався, де б йому виготовили котушку і пару магнітів…

8 серпня . Дивна людина Іван Гаврилович! Всі професори, яких мені доводилося бачити, та й не тільки професори, а навіть кандидати наук чи просто інженери, що стали керівниками великих лабораторій, поводилися інакше. Вони сиділи за письмовими столами, давали керівні вказівки або скликали наради співробітників і викладали їм свої ідеї для виконання. Єдиним “науковим” приладом на їхніх столах був телефон…

А цей працює не лише головою, але й руками. Та ще й як! Два дні встановлював нове устаткування в мезона-торі, сам паяв і перепаював схеми, слюсарював. Все нове обладнання, що надходить в лабораторію, він сам пильно оглядає і налагоджує. Мезонатор і всі пристрої для вимірювання знає чудово, до найменшого гвинтика.