Володимир Савченко: Чорні зорі

Оксана — загальна улюблениця і, мабуть, саме тому, дівчина з характером: змусити її зробити, що треба і як треба, можна тільки ласкою. “Оксанонько, рибонько, — звертається до неї Сердюк, — приготуй, голубко, оцю партію зразків”… Проте, діло своє вона знає добре.

Яшко, коли немає Голуба, починає її смішити. Сміється вона чудово — дзвінко, весело, нестримно.

4. Яків Якін. Ну, Яшко — як Яшко, про нього й писати нічого. Двадцять чотири роки, неодружений. Блакитноокий шатен. Середній на зріст. Ну, що про нього ще скажеш? Мені здається, більш дотепний, ніж глибокодумний. А проте, хто його знає.

Крім того, є ще техніки-радисти, вакуумники, електрики. Вони обслуговують усе велике господарство мезонатора. В основному, це молоді хлопці, які недавно скінчили технікуми. Командує ними Сердюк. Я ще мало з ними спілкувався.

Оце й усі люди.

Ставлення до нас з боку двох перших згаданих осіб поки що невизначене. Ніяких завдань не дають… Ми для них, по суті, теж “коти в мішках”.

Сьогодні півдня читали звіти, а потім прибирали лабораторію до Першого травня. “Нічого, — сказав Сердюк, — і це корисно: знатимете конкретно, де що міститься”.

5 травня . Вникаємо, тобто вивчаємо звіти про попередні досліди. Власне кажучи, ідея їхня гранично проста: опромінити мезонами всі елементи Менделєєвської таблиці і встановити їх реакцію на опромінення, — точнісінько так, як хіміки пробують на всі можливі реакції незнайому, щойно одержану речовину.

Однак це не хімія. Мезони — саме ті частинки, яким приписують ядерну взаємодію. Подібно до того, як атоми взаємодіють один з одним за допомогою зовнішніх електронів, так і внутріядерні частинки притягуються одна до одної з допомогою гаданих мезонних оболонок. Отже, мезони — це ключ до пояснення величезних внутріядерних сил притягання, найпередовіша ділянка на фронті ядерних досліджень.

Після опромінювання мезонами всі речовини стають радіоактивними. Можливо, Голуб і намагається встановити зв’язок цієї “післямезонної радіації” з періодичними змінами властивостей елементів? Мабуть, що так. Цікаво… Особливо цікаві досліди з негативними мезонами — вони легко проникають у позитивні ядра і викликають найнесподіваніші ефекти. При кількох дослідах навіть одержано “мезонні атоми” — негативні мезони деякий час (мільйонні частки секунди) оберталися навколо ядер, як електрони.

О, все це дуже цікаво, але хотілося б уже самим приступити до дослідів. А то читаєш, читаєш…

Сьогодні — спеціально для нас із Якіним — увімкнули мезонатор. Сердюк із байдужим виразом на обличчі, недбало торкнувся важелів і ручок на пульті. Застрибали стрілки приладів, спалахнули червоні й зелені сигнальні лампочки, забряжчали контактори. На осцилографічних екранах електронні промені почали креслити складні криві. Лабораторний зал сповнило стримане гудіння.

Оксана завісила шторами вікна, і в залі запанувала напівтемрява. Ми стояли перед розтрубом перископа й спостерігали, що відбувається там, у головній камері, за товщею двометрової захисної стіни з бетону й свинцю. Ми бачили, як до мармурової плити в основі головної камери потягся бузковий, прозорий і тремтливий промінчик — пучок негативних мезонів…

Я уявив собі, що там відбувається: з двох бетонних труб-прискорювачів у головну камеру вриваються з космічними швидкостями протони, розбиваючись на безліч скалок — мезонів. Ці скалки, підхоплені магнітними та електричними полями, й збираються у бузковий тоненький промінь…

27 травня . Нам не пощастило — програму вже вичерпано, і досліди, в основному, закінчено. Тепер Голуб готує звіт про проведену роботу для науково-технічної ради інституту. Нам робити нічого.

10 червня. Перекладаємо статті з журналів: я — з англійських, Яшко — з німецьких.

18 червня . Хто сказав, що нам не пощастило? Дайте-но сюди цього скиглія (тільки не показуйте дзеркала), і я з ним поквитаюсь!

Але все — по черзі. Вчора відбулося розширене засідання науково-технічної ради. Іван Гаврилович звітував про досліди з мезонами.

У конференц-залі, на третьому поверсі білого корпусу, поруч з нашим “акваріумом”, яблуку ніде було впасти. Зібралися майже всі інженери інституту: і ядерники, й електрофізики, й хіміки… В президії ми побачили Олександра Олександровича Тураєва. Ох, як він постарів відтоді, як читав нам лекції! Чуб і знаменита борідка клинцем не тільки посивіли, а навіть пожовкли, очі вицвіли, стали якісь матово-голубі. Що ж, йому вже восьмий десяток…