Володимир Савченко - Привид часу

Рустам Сінг чергував на диспетчерському пункті вантажної траси Земля — Космобуд — Венера — Меркурій останню годину.

Нічна Земля мерехтіла скупченням вогнів у містах і на шляхах африканського континенту. Червонувато-жовтий світанок підсвічував лише край Атлантичного океану. А тут, на стаціонарній орбіті, у чорному небі ще владарювало кудлате сонце. Воно нанизувало, ніби скляні намистинки, на свої промені маневрові ракети, які снували між кульовими і дисковими ангарами Космобуду.

На схід од диспетчерського супутника промені обривались у конусі ночі. Там по штучному Чумацькому Шляху тяглася низка вогнів.

Робота була не складна: стежити на екранах і світлових табло за рухом автоматичних ракет, приймати з трас рапорти контрольних автоматів, нудьгувати, чекаючи, поки трапиться щось непередбачене, коли потрібна буде людська ініціатива (за всі чергування Рустама такого ще не траплялося), та ще весь час сваритися з тими, хто відправляв і одержував вантажі — їх ніколи не влаштовував оптимальний, розрахований машинами режим перевозки. Рустам усміхнувся. Варто було б «оптимальний» назвати якось інакше — адже цей термін ніколи нікого не влаштовує.

Тихо прогудів зумер біля телеекрана «Земля». Ну, ось, будь ласка! Рустам незадоволено підійшов до пульта:

— Диспетчер Сінг!

— Конструктор Ферро, Антарктида, Інститут вакуумного складання! — відрекомендувався лисий чоловік з розкішною рудою бородою. Було видно, що він надзвичайно обурений. — Чо-о-му досі не відправлено на венеріанські станції мої апарати променевого зварювання? — Ваші апарати… — Рустам ковзнув очима по таблиці черги вантажів. — Ваші апарати підуть післязавтра малою швидкістю.

— П-п-післязавтра?! Малою?! Я ж телеграфував на Венеру, що відправлю їх сьогодні і середньою! Ось! — Бородань помахав якимось папірцем.

— Якби ви сконструювали свої апарати трохи легшими, — зауважив диспетчер, — тоді…

— Он як?! — в голосі землянина відчувався сарказм. — А ви, юначе, самі коли-небудь займалися такою справою?

Рустаму вже минуло двадцять чотири роки, і він терпіти не міг, коли його називали юнаком.

— Не займався і не збираюсь займатися, дорогий товаришу. Променеве зварювання давно застаріло, і я, відверто кажучи, не розумію, навіщо ви відправляєте такі апарати на венеріанські будови? На Землі не пощастило застосувати?

У землянина одвисла щелепа. Він хотів щось відповісти на глузливе зауваження, та не встиг. У цю мить в диспетчерській пролунало:

— Сповіщає автомат-патруль 12! Невідоме тіло наближається з простору до середньої зони траси. Координати 69 східної, 15,5 південної…

Рустам, забувши попрощатися з землянином, підбіг до головного пульта.

— Траєкторія тіла перетинається з трасою під кутом три градуси, — чітко доповідав патрульний автомат. — На попереджувальні сигнали тіло не відповідає, ознак керованості не виявлено….

Рустам підняв палець над клавішею «Знищення метеорів», щоб випустити самонавідні атомні торпеди. («Нарешті буде про що розповісти!») і завмер з піднятою рукою.

— Швидкість тіла дев’яносто мегаметрів за секунду. Радіовипромінювання в діапазоні немає… — байдуже лунав штучний голос.

«Дев’яносто мегаметрів за секунду, майже третина швидкості світла. Тіло з іншої системи!»

Ось і стався той надзвичайний випадок, коли потрібна була людська ініціатива, коли людина мала перевершити машину в швидкості думки! У вільний від роботи час Рустам і товариші, які його зміняли, придумували «задачі» на можливі небезпечні ситуації в зоні траси і змагалися, хто швидше й краще впорається з ними. Тепер це згодилося: мозок диспетчера вмить оцінив відстань од дванадцятого патрульного автомата до траси, по якій ішли один за одним на відстані сотень кілометрів транспорти і визначив найнебезпечнішу ділянку. Дорогоцінну частку секунди, яку довелося б витратити, щоб простежити очима за світною схемою траси, було збережена Тепер треба натиснути і відпустити відповідні клавіші перемикання. Рустам затулив долонею частину фотоелементів, одночасно натиснувши плечем кілька клавіш. У цю ж мить транспорти помчали геть од небезпечного місця.

Диспетчер знову натиснув і відпустив клавішу. Од сусіднього ангара, розпустивши білі вогненні віяла, вгору рвонулися три електромагнітні автомати-перехоплювачі з анігіляційними двигунами.