Володимир Савченко: Привид часу

Позагалактична гостя в нашій системі! Сотні мільярдів років дві галактики: Чумацький Шлях і М-33 розвивалися ізольовано одна від одної, коли не брати до уваги слабкі, ледь вловимі телескопом промені світла, якими обмінювалися ці величезні згустки матерії. Двісті вісімдесят тисяч парсеків розділяли Чумацький Шлях і галактику М-33 — майже мільйони світлових років. А тепер зоря звідти летить отут, поруч, на відстані десяти парсеків. Подорож до неї — це все одно, що політ у М-33.

Учені добре дослідили свою галактику, тому чужорідна зоря їх особливо вабила. Справді, у жарких супертропіках Венери перші космонавти відкрили небілкове кремнійорганічне життя: іхтіозаври плавали там у киплячих кислотних озерах, а птероящери водилися в палаючих печерах. Ще далі, на розжареному боці Меркурія, жили металеві комахи. Перші автоматичні ракети, які літали за межі шумового радіофону Сонячної системи, принесли записи осмислених сигналів, що линули від центрального зоряного ядра галактики. Два десятиліття тому автоматичні зорельоти зафіксували біля двох планет найближчої до Сонця зорі Проксіма Центавра групи метеорів, «які довільно міняли орбіти». Зробивши аналіз електромагнітних записів автоматів, учені прийшли до незвичайного відкриття: у космосі живуть свідомі кристалічні істоти.

Виходило: чим далі від Землі, чим більше відрізнялися од земних умови розвитку матерії, тим дивовижнішим з погляду людини був шлях розвитку матерії до своєї найвищої форми — життя. Що ж там, біля зорі з іншої галактики, яка мчала тепер на відстані близько десяти парсеків од Сонця?

«Якихось десять парсеків…» Іскра хитнув головою. Тридцять п’ять років туди, тридцять п’ять назад. Навіть тепер це — не близенький світ. А тоді, на початку двадцять першого століття… Антиречовини для фотонних зорельотів синтезували штучно. Спорядження зоряної експедиції коштувало стільки, скільки рік життя всього людства… Техніка анабіозу ще не вийшла з лабораторій, але й там експериментували тільки на собаках і мавпах. Така мандрівка в той час була за межами технічних і, головне, людських можливостей. Ні, сильних і сміливих людей і тоді не бракувало. Але у психіці людей лишився слід двадцятого століття! Століття революцій, воєн, небувалих відкриттів, винаходів, кипіння пристрастей, боротьби… Кожен, де б він не був, відчував, що дихає тим же повітрям, яким і всі, що справи і події на іншому боці планети стосуються і його, що супутник, який пролетів над ним, викликав у нього такі ж самі думки і переживання, як і у мільйонів інших людей. Кожен відчував себе членом складної п’ятимільярдної людської сім’ї.

Світ поширшав. Життя людини стало багатогранніше: за рік вона робила стільки справ, що їх у двадцятому столітті вистачило б на десятьох.

Вихопити людину з виру життя і приректи її на кількадесятилітнє комфортабельне животіння в космосі — означало майже цілковиту поразку подорожі.

Космос, зоряні перельоти… О, якби у міжзоряному просторі і справді були небезпеки, що їх змальовували письменники-фантасти у своїх творах: хмари таємничого пилу, який руйнував зорельоти, смертоносні потоки випромінювання, космічні ями з потойбічними властивостями, жорстокі залізні диктатори! Проте вже під час перших польотів автоматичних ракет стало ясно: космос приховує щось значно простіше і страшніше: небезпеку під назвою Ніщо. Немає нічого, навіть змін дня і ночі. Тиша. Пустота.

У пам’яті ще не згладилася поразка зорельота «Фрегат». Машину оснастили універсальними автоматами. Вони вели зореліт за курсом, робили у просторі потрібні обчислення, переносили вантажі, відчиняли двері, готували їжу, прибирали каюти, влаштовували кіномузичні передачі — пальцем не треба було ворушити! Ескалатори, ліфти, роботи-масажисти… А який був важкий конкурс для учасників першого зоряного польоту! Всі вони мали бути талановиті вчені, чудові спортсмени, добре знати мистецтво, бути красивими і дотепними. Одібрали двадцять найяскравіших індивідуумів Землі і відправили до альфа Центавра по трасі, яку проклали автоматичні ракети.

І «Фрегат» повернувся назад, не пролетівши і третини шляху. Ще б пак! Людей, які звикли до щоденної праці, до розмаїтого земного життя, розпещених загальною увагою, раптом прирекли на багатолітнє неробство, забуття. Для них спинилося життя! Двадцять неповторних індивідуумів оскаженіли від багатомісячного неробства, від купання у розкішному басейні, від вправ у гімнастичному залі, очманіли від вишуканих бесід один з одним… Кінчилося все тим, що вони не витримали і ні з чим повернулися на Землю.