Володимир Савченко: Чорні зорі

Голуб замовк, зняв окуляри і уважно оглянув німий зал.

— Ми ще багато чого не знаємо, але ж для того ми й дослідники, щоб пробиватися крізь невідоме. Краще пробиватися з метою, ніж без мети… Я вірю: нейтрид можна одержати, ми повинні його добути!

Він зібрав аркушики конспекту і зійшов з кафедри.

Цікаво: у нього палали щоки — зовсім як у нас із Яшком, як у всіх присутніх.

Ну, що тут почалося! У залі всі стали сперечатися один з одним, завзято, голосно. Івана Гавриловича закидали запитаннями, він ледве встигав відповідати. Яшко бурмотів біля мене: “Оце так-так! Надзвичайно!” Потім зчепився з якимсь рудим скептиком, що сидів поруч… Бідолашний Тураєв не знав, як заспокоїти зал: його дзвіночка зовсім не було чути. Він махнув рукою і з незвичайною для старої людини жвавістю почав розмовляти про щось із Голубом…

Була вже одинадцята година ночі, коли в залі трохи вгамувалися. Тураєв підвівся і сказав своїм тенорком:

— Відомості та ідеї, що їх нам виклав… е-е… професор Голуб, цікаві й важливі. їхнє обговорення, на мою думку, повинно відбуватися менш… е-е… пристрасно, зате більш ґрунтовно… Наукові думки не повинні бути необачні… — Він, замислившись, пожував губами. — Мабуть, ми зробимо так: розмножимо сьогоднішній звіт Івана Гавриловича і роздамо всім для того, щоб присутні тут… е-е… шановні колеги змогли його обговорили протягом найближчих днів… А зараз засідання ради вважаємо закінченим.

…Ось воно як, Миколо Самойлов! Ти, нудячись цілий тиждень, ялозив цей звіт і не помітив у ньому блискучої ідеї. Ви нездара, Миколо Самойлов!

29 червня . Обговорення в інституті закінчилось, і справа пішла у вищі академічні та адміністративні інстанції. Іван Гаврилович в лабораторії майже не буває, їздить то в Київ, то в Москву — проштовхує тему. Інститут на чолі з Тураєвим цілком за нас (я вже й себе зараховую до цього проекту).

Про майбутні дослідження я іноді думаю з тривогою. Щиро кажучи, я їх побоююсь: не осоромитися б. П’ять з половиною років мене готували до роботи фізика-експериментатора: я слухав лекції, виконував лабораторні завдання, курсові проекти, успішно складав екзамени, навіть одержав диплом з відзнакою, і все ж… Вартість знань стає відомою після їх застосування. Можна похизуватися ерудицією під час бесіди на наукову тему, можна зливою термінів і глибокодумних висловлювань зламати впертість екзаменатора — він вам поставить “відмінно”. Та коли дійде до справи, коли з твоїх знань повинні народитися нові знання, нові прилади, нові досліди, — ось тут, на цьому найголовнішому в житті екзамені, дивись не провалися…

А справа чекає величезна. Тому й боязко трохи. Ми всі готуємося. Обмірковуємо ідеї досліджень, черговість аналізів. Перекладаємо й доповідаємо в лабораторії все, що є в міжнародній літературі про досліди з мезонами. Я сам переклав з допомогою словника дві статті з французької та німецької, хоч мов цих ніколи не вивчав. Ось що таке ентузіазм!

Цікаво: в американських наукових журналах нема майже жодних повідомлень про роботу над мезонами, в усякому разі — за останній рік. Одне з двох: або американці не провадять зараз серйозних досліджень у цій галузі, або ж, як це вже було, коли працювали над атомною бомбою, вони тримають у таємниці абсолютно все. що стосується цього питання. Так у сорокові роки було засекречено все, що стосувалося поділу урану”.

“ 1 липня . Сьогодні прочитав чудову космогонічну гіпотезу Тураєва і ходжу під її враженням. Це не гіпотеза, а просто поема про вмираючі чорні зорі.

Ми бачимо в небі небесні тіла, які шлють нам промені, гарні й запаморочливо далекі світи. Але ми ще більше не бачимо. Безперервний мільйоннорічний ядерний вибух — ось що таке зірка. І цей вибух ЇЇ виснажує Зірки стискуються, атоми всередині їх спресовуються, ядра з’єднуються одне з одним і виділяють ще більшу енергію. Так виникає сліпучо-білий, надзвичайної густини “карлик”.

Ну, а що ж далі? Далі за “карлики” ніхто не заглядав…

“Зірка виділяє величезну енергію, — мовиться в гіпотезі, — однак відомо, що, чим більше енергії виділяє система, тим стійкішою і міцнішою вона стає. У просторах Всесвіту є немало померлих зірок — величезних холодних сонць із ядерної речовини. Можливо, вони далі від найближчих видимих нам зір, а можливо, ближче — адже ми їх не бачимо. Може, оті радіосигнали з космосу, що їх ловлять астрономи, і є останніми променями згаслих чорних зірок?”