Дмитрий Глушенок - Полювання на мустангів

— Демон Раху… демон Раху, — спокійно мовив подорожній. — Я чув, як повторювали ці слова перелякані люди, коли серед білого дня стало зникати Сонце і з’явилися зорі, мов уночі. Коли ж поступово сповзала тінь, усі знову раділи Сонцю і вславляли бога Вишну.

— Дивна мова твоя, Ранадіве. Ти знаєш якусь таємницю зникнення Сонця? Але ж священне письмо… І я, і діти мої — сини Чанда і Брахма, дочка Лейлі, всі жителі Ашмака можуть розповісти, чому пропадає Сонце. Ти не вчився грамоти, Ранадіве? Однак ти з дитинства мав слухати жерців-брахманів. Лейлі, підійди ближче, — обернувся Валлі Уллах до дочки і, вже звертаючись до подорожнього, пояснив: — Лейлі як рідну люблять у сім’ї жерця Пусалкара. Лейлі переповідає мені все, чому навчає її освічений Пусалкар. Ці знання — із древніх і мудрих книг. Можливо, Ранадіве, й ти, як я, ніколи не тримав тих книг у руках? Розкажи нам, Лейлі, про демона Раху.

Дівчлна подивилася в небо, ніби переконуючись, чи є Сонце, потім перевела погляд на батька, подорожнього. Вона любила розповідати братам і батькові цікаві історії із священного письма. Однак сьогодні її слухатиме незнайомець, котрий насмілився перечити батькові і, певне ж, знає щось таке, що невідомо іншим. Можливо, навіть самому Пусалкару. Але ні, для Пусалкара немає таємниць. Ще ніколи жрець не залишав без відповіді будь-яке запитання Лейлі. Батько й гість уже дивляться на Лейлі, і вона набирає рішучості в голосі:

— На найвищій горі Меру — центрі світу, зібралися боги з надією знайти амріту — напій вічного життя. Вони хотіли позбутися старіння і смерті, щоб перемогти своїх постійних ворогів — демонів-асурів. Всемогутній Вишну порадив їм укласти мир із асурами, бо тільки спільно можна зорати океан і добути там жадану амріту. Згоди було досягнуто, і почалася виснажлива праця. Знемагали боги й асури, прагнучи наповнити чашу амрітою.

Коли ж нарешті це вдалося зробити, асури жадібно кинулися скуштувати священного напою. Тільки Вишну, збагнувши, яке зло назавжди поглине світ, сховав неоціненний дарунок, а потім віддав його богам. Гнів асурів не знав меж — вони втратили надію на безсмертя. Проте один із них — хитрий демон Раху — все ж зумів ковтнути амріти, з’явившись в образі бога. Але Сонце і Місяць розгадали його підступний намір. Сповнений великого гніву, Вишну відрубав демону голову. І звалилося тіло асура з небес, лише голова залишилася безсмертною через той ковток амріти. Відтоді й літає в небі голова Раху, переслідує Сонце і Місяць, хоче помститися їм. І як тільки вона наздоганяє їх і ковтає, відбуваються сонячні і місячні затемнення…

Гість уважно слухав розповідь дівчини. А Валлі Уллах, задоволений знанням і красномовністю дочки, ствердно кивав головою. Коли ж Лейлі скінчила, звернувся до Ранадіва:

— Те, що ти зараз почув, відомо дорослим і дітям. Твоя необізнаність лише дивує. Певне, справді ти примандрував до нас із далеких країв і по-новому відкриваєш для себе світ.

— Правда твоя, Валлі Уллах. Я з далеких країв і прагну більше спізнати світ і людей. Але людям Декана мала б бути відомою не тільки казка, вигадана жерцями про голову Раху, а й діяння Аріабхати з Ашмака. І час уже прислухатися до слів його: “Місяць затемнює Сонце, і Земля своєю величезною тінню затемнює Місяць…” Не священне писання, яке твоя донька вивчає у Пусалкара, а книга “Аріабхатія” розкриває небесні таємниці.

— Ти сієш сум’яття у моїй душі, Ранадіве. Лейлі, залиш нас із цим чоловіком. Жахливий день випав мені… Зранку гнівив найменший син, а тепер пришелець забирає спокій демонською проповіддю.

— Я надто поважаю тебе, Валлі Уллах, щоб завдавати нових прикрощів. Я хочу поділитися з тобою лише крихтою знання, яке маю, бо знання — це світло для душі: І морок ночі не здається таким страшним, коли у небі сяє хоч одна зірка. Хіба не так? Тоді чому ж ти боїшся слухати мене? Чому довіряєш Пусалкару? Лише тому, що він — жрець? Але ж краще вірити мудрецеві і вченому. Вірити Аріабхаті. Я розкажу тобі про Аріабхату. Якщо ти досі не чув його імені, то Лейлі, сини твої, внуки і правнуки вимовлятимуть це ім’я як рідне. Люди Декана і Гупти, всієї Індії складатимуть велику шану Аріабхаті. Може, це буде не скоро, тільки буде обов’язково. В майбутньому. Чому ж ти, Валлі Уллах, повинен позбавити себе відчуття гордості за те, що жив в один час із Аріабхатою, на одній землі, під одним небом, під одним Місяцем і Сонцем і розумів причину затемнення двох світил так само, як Аріабхата?