Герберт Уэллс - Машина часу

– Для вас це не так уже й важливо, – зазначив Вейбридж.

– Звичайно. На глибині сімдесят-вісімдесят футів, а я там буду секунд за десять, вода зовсім нерухома, хай навіть нагорі вітер захрип від виття й хвилі здіймаються до хмар. Ні. Там, унизу…

Він рушив до борту, й обидва його співрозмовники пішли за ним. Усі троє оперлися на поручні й стали пильно дивитися в жовто-зелену воду.

– …спокій, – закінчив свою думку Ельстед.

Через якийсь час Вейбридж запитав:

– Ви цілком упевнені, що годинниковий механізм працюватиме справно?

– Я випробовував його тридцять разів, – відповів Ельстед. – Він зобов’язаний справно працювати.

– Ну, а якщо не буде?

– Чому ж ні?

– А я, – заявив Вейбридж, – нізащо не погодився б спуститися в цьому клятому доробалі, навіть якби мені давали за це двадцять тисяч фунтів.

– Ви, я бачу, жартівник, – мовив Ельстед і незворушно плюнув за борт.

– Мені ще не зовсім ясно, як ви керуватимете цією штукою, – сказав Стівенс.

– Спочатку я влізу в кулю, а потім люк загвинтять, – відповів Ельстед. – І коли я тричі увімкну й вимкну світло, давши знак, що все в порядку, мене піднімуть над кормою за допомогою оцього крана. Під кулею розміщуються великі свинцеві грузила, причому на верхньому грузилі прикріплено вал із намотаними на ньому шістьмастами футами міцної линви. Це все, чим грузила з’єднуються з кулею, якщо не брати до уваги талів, які будуть перерізані, тільки-но кулю спустять. Ми віддали перевагу линві, а не дротовому кабелю, оскільки її легше обрізати й вона краще спливає, а це досить важливо, ось побачите. У кожному із цих свинцевих грузил є отвір, крізь який пропущено залізну штангу, яка виступає з обох боків на шість футів. Якщо по цій штанзі вдарити знизу, вона штовхне важіль і приведе в дію годинниковий механізм поруч із валом, що на нього намотано линву. Дуже добре. Ця штука буде повільно спущена на воду, талі переріжуть. Куля плистиме, тому що вона наповнена повітрям, а отже, легша від води, але свинцеві грузила впадуть прямо вниз, і линва почне розмотуватися. Коли вона розмотається до кінця, куля, притягнена линвою, теж почне занурюватися.

– Але навіщо потрібна линва? – запитав Стівенс. – Чому не прикріпити грузила безпосередньо до кулі?

– Щоб вона не розбилася там, унизу. Адже куля опускатиметься дедалі швидше й незабаром її швидкість стане колосальною. Якби не було линви, вона розлетілася б ущент, ударившись об дно. Але грузила впадуть на дно першими, й одразу ж позначиться плавучість кулі. Вона занурюватиметься дедалі повільніше, потім зупиниться, а через якийсь час знову почне спливати. Саме тоді й запрацює годинниковий механізм. Щойно грузила стукнуться в дно океану, штанга дістане поштовх ізнизу й запустить годинниковий механізм – линва почне знову намотуватися на вал. Мене притягне до морського дна. Там я пробуду десь півгодини; завдяки електричному світлу я зможу робити спостереження. Потім годинниковий механізм звільнить ніж із пружиною, линву буде перерізано, і я стрімко спливу нагору, як бульбашка газу в содовій воді. Сама линва допоможе мені спливти.

– А раптом, спливши, ви вдаритеся об який-небудь корабель? – запитав Вейбридж.

– Я підійматимуся з такою швидкістю, що промчу крізь нього, як гарматне ядро, – відповів Ельстед. – Про це не турбуйтеся.

– А припустімо, якась моторна ракоподібна тварина залізе у ваш годинниковий механізм?…

– Для мене це буде наполегливим запрошенням залишитися там на довше, – сказав Ельстед й, обернувшись спиною до води, глипнув на кулю.

Ельстеда опустили за борт близько одинадцятої години. День був безтурботно тихим і ясним, обрій тонув у серпанку. Електричне світло у верхньому люку тричі весело блимнуло. Коли кулю почали повільно спускати на воду, один із матросів, повиснувши на кормових ланцюгах, приготувався перерізати линву, яка зв’язувала свинцеві грузила з кулею. Куля, що на палубі здавалася такою великою, під кормою виглядала зовсім крихітною. Вона злегка погойдувалася, і два її темні люки, що розташовувались угорі, були схожі на очі, здивовано звернені на людей, котрі з’юрмилися біля поручнів.

– Цікаво знати, чи подобається Ельстеду хитавиця? – сказав хтось.

– Готово? – співучо запитав капітан.

– Готово, сер.

– Тоді пускай!

Талі миттєво були перерізані, й велика хвиля перекотилася через кулю, яка відразу стала до смішного безпомічною. Хтось махнув хусткою, хтось непевно прокричав «Браво!», а мічман повільно рахував: «…вісім, дев’ять, десять!» Куля гойднулася ще раз, потім сіпнулася, здійнявши фонтан бризок, і вирівнялася.