Герберт Уэллс - Машина часу

І ось яким був мій новий погляд на речі. Ця друга порода людей була, мабуть, підземною. Оскільки підземне існування стало для них уже звичним і нормальним, вони дуже рідко показувалися на поверхні. Такого висновку я дійшов, спираючись на три обставини. По-перше, блякле забарвлення, характерне для всіх тварин, які живуть у темряві (наприклад, білі риби в печерах Кентуккі). По-друге, величезні очі, котрі мають здатність відбивати світло, що становить особливість усіх нічних тварин, приміром сов і кішок. І нарешті, явне замішання при денному світлі, незграбна втеча до темних місць й особливе опускання голови долілиць, що підкріплювало мою теорію стосовно надмірної чутливості сітківки їхніх очей.

Отже, у мене під ногами земля порита тунелями, і ці тунелі служать помешканнями для людей нової раси. Існування вентиляційних колодязів і веж по схилах пагорбів – скрізь, за винятком долини річки, – було доказом того, наскільки широко розгалуженими є ці тунелі. Хіба не природно було припустити, що в цьому штучному Підземному Світі тривала робота, необхідна для добробуту наземної раси?

Думка ця здалася мені такою ймовірною, що я негайно прийняв її й уже пішов далі, намагаючись відшукати причину роздвоєння людського роду. Ви, мабуть, із сумнівом поставитеся до моєї теорії, але що стосується мене, то я дуже швидко відчув, що вона недалека від істини.

Насамперед звернімося до нашого, теперішнього, часу. Адже й у нас між капіталістами та робітниками є різниця, – щоправда, відмінність тільки в соціальному стані, а не органічна. Одначе ця різниця дедалі зростає. І хіба не ясно як божий день, що саме тут і крився ключ до загадки, яка стояла переді мною? Не сумніваюся, що вам це здасться зовсім неймовірним, але ж існують докази, згідно з котрими розвиток людства йде саме таким шляхом. Відомо, що існує тенденція утилізувати підземні простори для таких потреб цивілізації, які не потребують краси: у Лондоні, наприклад, уже є підземна залізниця й будуються нові підземні лінії, тунелі, підземні майстерні, ресторани – і це все з роками дедалі поширюватиметься. Очевидно, думав я, тенденція сховатися під землю постійно зростала і зрештою промисловість зовсім утратила право розташовуватися на землі. Вона занурювалася чимраз глибше під землю; підземні фабрики розросталися, і робітники проводили дедалі більше часу під землею, аж поки…

Але хіба робітник лондонського Іст-Енду [6]не живе вже зараз у таких штучних умовах, що він практично відрізаний від природної поверхні рідної землі? А крім того, схильність багатих людей до відокремленості, яка безперечно зумовлена вишуканістю їхнього виховання та розширенням прірви між ними і брутальністю злидарів, призвела до того, що привілейовані стани намагаються зберегти виключно тільки для свого користування щоразу більші простори землі. Адже, як відомо, і тепер найкращі й найбільш мальовничі місця на околицях Лондона недоступні для чужинців.

Прірва між багатими та бідними неминуче поглиблюватиметься, оскільки вона бере початок від тривалості й дорожнечі вищої освіти й від того, що в багатіїв із кожним разом більше та дедалі легше розвиватимуться витончені звички. Спілкування між класами – й особливо у формі шлюбів, яке поки ще затримує остаточне соціальне розшарування, – ставатиме дедалі слабшим. Таким чином, зрештою на землі мусили залишитися тільки майновиті, які ставили собі за мету задоволення, комфорт і красу, а під землею – незаможні, робітники, які мали постійно пристосовуватися до умов своєї праці. Оскільки вони там опинилися, то, без сумніву, їм треба було платити ренту за вентиляцію своїх печер, причому чималу. Якби вони відмовилися від сплати, то могли б умерти з голоду або задихнутися. Ті з них, хто мав непокірливу вдачу або не міг пристосуватися до таких умов життя, імовірно, загинули. Помалу такий стан речей затвердився й ті, що вижили, звикнувши до свого підземного життя, стали так само щасливими на свій штиб, як щасливі, по-своєму, наземні мешканці. Так, на мій погляд, досить правдоподібно можна пояснити і витончену вроду одних, і безбарвну зовнішність інших.

Великий тріумф людства, про який я мріяв, зненацька набув у моїх очах зовсім іншого вигляду.

Це не було торжество морального розвитку й загальної спільної праці, як я це собі уявляв. Замість цього я бачив перед собою справжню аристократію, озброєну вдосконаленими знаннями, яка домоглася того, що сучасний капіталістичний розвиток світу добіг свого логічного кінця. Перемога цієї аристократії була не тільки перемогою над природою, а й перемогою над іншою частиною людського роду.