Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

– Зараз, Майкле.

Джубал промовив:

– Синку, це збіговисько видається мені доволі загрозливим. Ти впевнений, що зараз саме час за них взятися?

– О, впевнений, – відповів Майк. – Вони прийшли, щоб побачити мене… Тож зараз я спущуся, щоб зустрітися з ними.

Він зробив паузу, звільняючись від одягу, і одягнувся так швидко, що допомога кількох жінок виявилася непотрібною, – оскільки складалося враження, що кожна річ сама знала, куди одягтися і як застібнутися.

– Ця робота має свої обов’язки, так само, як і привілеї – на шоу мусить з’явитися зірка… Ґрокаєте мене? Простаки на це чекають.

Дюк сказав:

– Майк знає, що робить, бос.

– Що ж… Але я не довіряю натовпам.

– Той натовп – здебільшого допитливі шукачі. І вони завжди є. О, там присутні і фостеріти, плюс кілька інших незадоволених, – але Майк може впоратися з будь-яким натовпом. Побачиш. Правда, Майку?

– Правильно, Людоїде. Зупинися й влаштуй їм шоу. Де мій капелюх? Не можу вийти на полуденне сонце без нього, – дорога панама кольорів однієї з місцевих спортивних команд ковзнула й вмостилась на нього голові; він недбало підняв її вгору. – Ось! У мене нормальний вигляд? – він був одягнений у своє звичне вбрання для зовнішніх служб: в майстерно пошитий й ретельно відпрасований білий діловий костюм, черевики відповідного відтінку, білосніжну сорочку з розкішною блискучою краваткою.

Бен відповів:

– Єдине, чого тобі не вистачає – так це кейса.

– Ти ґрокаєш, що він мені потрібен? Патті, у нас є кейси?

Джилл підійшла до нього.

– Бен пожартував, любий. Маєш ідеальний вигляд, – вона розправила його краватку й поцілувала…

І Джубал відчув цей поцілунок на собі.

– Йди, поговори з ними.

– Так. Час навернути їх. Анно? Дюку?

– Готові, Майку, – Анна вбралась у свою довгу мантію Справедливого Свідка, ототожнившись зі своїм статусом; Дюк стояв напроти неї, вбраний трохи недбало. В зубах він тримав запалену сигарету; на його шиї висів старий капелюх із написом «Преса» на стрічці, а він ще й обвішався камерами та сумкою з інструментами.

Вони підійшли до дверей у фойє, спільного для чотирьох фешенебельних номерів. За ними пішов лише Джубал; усі інші – тридцятеро, якщо не більше, – залишилися біля стереоблоку. Майк зупинився біля дверей. На столику поруч стояв глечик з водою та склянки, тарілка з фруктами та ніж для них.

– Краще далі не йди, – порадив він Джубалу, – інакше Патті доведеться супроводжувати тебе назад, повз своїх вихованок.

Майк налив собі склянку води; відпив ковток.

– Проповідування викликає спрагу, – він передав склянку Анні, потім взяв ножа для фруктів й відрізав скибку яблука.

Джубалу здалося, що Майк відрізав собі одного пальця… Але тут його увагу відволік Дюк, що якраз передав йому склянку. Рука Майка не кровоточила, а Джубал вже звик до спритності рук. Він прийняв склянку, випив трохи й зрозумів, що йому самому пересохло у горлі.

Майк потис йому руку і посміхнувся.

– Досить боятися. Це триватиме лише кілька хвилин. Побачимося пізніше, Тату.

Вони пройшли повз кобр-охоронців, і двері зачинилися. Джубал повернувся в кімнату, де були всі інші, все ще тримаючи склянку в руках. Хтось взяв її в нього, а він і не помітив, оскільки дивився на зображення на великому екрані.

Густий натовп накочувався хвилями, і озброєні полісмени могли відкинути його назад лише за допомогою гумових кийків. Подекуди лунали викрики, але здебільшого чуло чути лише невиразний гул натовпу.

Хтось запитав:

– Де вони зараз, Патті?

– Вони щойно вийшли з труби. Майкл трохи попереду; Дюк зупинився, щоб спіймати Анну. Вони заходять у вестибюль. Майкла помітили; його фотографують.

Зображення на екрані змінилося на величезну голову й плечі радісного й бадьорого ведучого новин:

– «Нові Світові Мережі» саме зараз у самому центрі подій; вас вітає ведучий новин, Щасливий Холідей. Ми щойно дізналися, що самозваний месія, інколи знаний як Людина з Марса, виповз зі своєї схованки у готельному номері тут, у прекрасному Сент-Пітерзберзі, – місті, в якому є все для того, щоб прихилити вас до гріха. Очевидно, Сміт готовий здатися владі. Лише вчора він втік із в’язниці, використавши вибухівку, яку йому потайки передали фанатичні послідовники. Але міцний кордон, який встановили довкола міста, виявився йому не по зубах. Ми ще не знаємо подробиць… Повторюю, ми ще не все знаємо, – тож залишайтеся з нами, і на вас чекає сюрприз. А зараз – слово нашому спонсору, який надав вам цю замкову шпаринку в останню хвилинку…