Курт Воннегут - Колиска для кішки

– Добре хоч те, що комарів немає.

Вона сиділа на триногому ослінчику на галявинці, де колись стояв Френків дім. Вона зшивала смуги червоної, білої та синьої тканини. Вона, мов Бетсі Росс [24] Елізабет (Бетсі) Росс-Гріском (1752–1836) – швачка, яка згідно з родинною легендою, 1776 р. зшила перший американський прапор на замовлення Джорджа Вашингтона. Документальних підтверджень цього факту немає. , творила американський прапор. Ніхто не наважився сказати їй, що червоний був скоріше рожевим, синій – майже зеленим, а п’ятдесят зірок, які вона вирізала, більше нагадували шестикутні зірки Давида, ніж американські п’ятикутні.

Чоловік Гейзел, котрий виявився умілим кухарем, готував неподалік рагу в казанку над вогнем. Він нас усіх годував: йому подобалось куховарити.

– Виглядає приємно, пахне привабливо, – зауважив я.

– Не стріляйте в кухаря, – підморгнув він мені. – Він готує, як уміє.

Нашу милу розмову супроводжувало докучливе «тик-так-тик» автоматичного передавача, який сконструював Френк. Він невпинно цокав удень і вночі, передаючи сигнал SOS.

– Рятуйте нашііі душііі, – приспівувала Гейзел разом з передавачем, працюючи над прапором, – ря-а-туйте нашііі душііі…

– Як просувається твій твір? – спитала мене Гейзел.

– Добре, матусю, дуже добре.

– Коли ти нам щось почитаєш?

– Коли твір буде готовий, матусю, коли буде готовий.

– Багато славетних письменників були гужерами.

– Я знаю.

– Ти приєднаєшся до довгого ряду попередників! – вона всміхнулася з надією. – Це буде смішна книга?

– Сподіваюсь, що буде, матусю.

– Я люблю посміятися.

– Знаю.

– Кожний з нас має свій хист, кожний щось дає іншим. Ти пишеш для нас смішні книжки, Френк займається науковими штуками, малий Ньют малює картини для всіх нас, я шию, а Лов куховарить.

– «Коли рук багато, важка робота стає легкою» – це старе китайське прислів’я.

– Вони були досить розумні, ці китайці.

– Так, вшануймо їхню пам’ять.

– Шкода, що я не встигла вивчити їх краще.

– Адже це було б важко зробити, навіть в ідеальних умовах.

– Мені взагалі шкода, що я так мало вчилась.

– Що поробиш, матусю, ми всі про щось шкодуємо.

– Що вже плакати над розлитим молоком.

– Як сказав поет, матусю: «Мишам і людям не забути печальних слів: „могло би бути“».

– Дуже гарно сказано і дуже правдиво.

Я з жахом дивився, як Гейзел завершує свій прапор, оскільки вона вплутала мене в свій план. Вона була впевнена, що я вже згодився встановити цю безглузду річ на вершині гори Мак-Кейб.

– Якби ми з Лов були молодшими, ми б це самі зробили. Але тепер ми тільки й можемо, що доручити прапор тобі та побажати успіху!

– Матінко, я не впевнений, чи це найкраще місце для прапора.

– А куди ж іще його ставити?

– Мені треба поміркувати! – заявив я і пішов до печери глянути, чим зайнятий Френк.

Нічого нового він не придумав. Він спостерігав за мурашиною фермою, яку сам побудував. У тривимірному просторі руїн Болівара він відкопав кілька мурах, що спромоглися вижити, і переніс їх до двовимірного простору власного виробництва, улаштувавши такий собі сандвіч із двох шарів глини з мурахами між ними. Цю конструкцію Френк закріпив між двома уламками скла так, що міг спостерігати за діяльністю мурах та коментувати її.

Цей експеримент невдовзі відкрив нам таємницю, як могли вижити мурахи в світі без води. Наскільки я знаю, інші комахи загинули, а мурахи додумались обліплювати своїми тільцями часточки льоду-дев’ять, утворюючі щільні шари. Завдяки цьому всередині шару виникала температура, необхідна, щоб розтопити лід. Так вони здобували краплинку роси. При цьому половина мурах гинула, але решта могла пити росу. Могла також їсти тільця померлих.

– Їж, пий та веселися, бо вже завтра помремо, – сказав я Френкові та його крихітним канібалам.

Я вже казав йому це не раз. У відповідь він завжди повторював ті ж самі слова. Він роздратовано повчав мене, що люди можуть багато чого навчитися в мурах. Мій відгук також був частиною ритуалу:

– Природа, Френку, це найдивовижніша річ.

– Ти знаєш, чому мурахи досягли такого успіху? – спитав він мене в тисячний раз. – Вони спів-пра-цю-ють!

– «Співпраця» – прекрасне слово, хай йому грець!

– Хто їх навчив, як видобути воду?

– А хто мене навчив, як видобути воду?

– Ти верзеш дурниці й знаєш це сам.

– Пробач.

– Колись я серйозно сприймав усі дурні відповіді. Тепер той час далеко позаду.