Курт Воннегут - Колиска для кішки

Я спитав, до якої християнської секти він належить, і відверто зауважив, що курка й кухонний ніж, на мій погляд, – дещо дивні інновації в християнському богослужінні.

– Дзвіночок я ще можу вважати доречним, – додав я.

Доктор виявився чоловіком розумним. Він показав мені свій диплом, виданий Університетом Західної півкулі з вивчення Біблії в місті Літл-Рок [21] У місті Літл-Рок, центрі штату Арканзас, ніколи не було такого університету. , Арканзас. Він знайшов оголошення цього закладу в журналі «Популярна механіка». За його словами, девізом університету було:

ВТІЛИМО РЕЛІГІЮ В ЖИТТЯ!

Доктор сказав також, що він сприйняв цей девіз як власний, це мало пояснити наявність курки та ножа.

– Довелось шукати власний варіант християнства, – сказав він, – оскільки католицьку та протестантську віру було заборонено разом із боконізмом. Оджа, – пояснив він місцевим діалектом, – коори гожеж бууди грістіян у даких ов-стааб-інаг, маййеж снайди шоос ноове.

Це мало означати: «Якщо хочеш бути християнином за таких обставин, маєш знайти щось нове».

Тут із «Папиної» спальні вийшов доктор Шліхтер фон Кеніґсвальд. Виглядав він дуже німецьким і дуже втомленим.

– Тепер можете зайти до «Папи».

– Ми будемо обережні, щоб не втомити його, – пообіцяв Френк.

– Якщо б ви змогли його вбити, – сказав фон Кеніґсвальд, – він був би вам вельми вдячний.

«Папа» Монсано лежав в обіймах своєї невблаганної хвороби на позолоченому ліжку, зробленому зі шлюпки: кермо, причальний канат, кочети – все-все було золотим. Це колись була справжня рятувальна шлюпка з Бокононової старої шхуни «Пантофельки». Саме на ній Боконон з капралом Мак-Кейбом прибули до Сан-Лоренцо в давні часи.

Стіни кімнати були білі. Але від «Папи» пашіло таким болем та жаром, що стіни здавались розпеченими до червоного.

Він лежав оголений до пояса, його вузлувате черево лисніло від поту й тремтіло, мов обірване вітрило.

На шиї хворого висів ланцюжок з циліндриком, не більшим від гвинтівкової кулі. Я подумав, що в тому циліндрику сховано якийсь амулет. Я помилявся. Там лежав уламок льоду-дев’ять.

«Папа» не міг говорити. Він цокотів зубами й нерівно, важко дихав. Голова «Папи» була відкинута, мов в агонії, на ніс шлюпки.

Поряд з ліжком стояв ксилофон, очевидно, Мона вчора ввечері намагалась пом’якшити страждання Папи музикою.

– «Папа»?.. – прошепотів Френк.

– Прощавайте, – видихнув «Папа». Він витріщав очі, але нічого не бачив.

– Я привіз до вас друга.

– Прощавайте…

– Він стане наступним президентом Сан-Лоренцо. Набагато кращим президентом, ніж я.

– Лід! – простогнав «Папа».

– Він просить льоду, – пояснив фон Кеніґсвальд. – Але коли ми приносимо лід, він його не хоче.

«Папа» закотив очі. Розслабив шию, переніс вагу свого тіла на спину. Але в наступну мить він знов напружив шию.

– Не важливо, – сказав він, – хто є президентом…

– Сан-Лоренцо? – додав я.

– Так, Сан-Лоренцо, – погодився він і криво посміхнувся через силу. – Щасти тобі!

– Дякую, сер.

– Це не важливо! Боконон. Дістаньте Боконона.

Я задумався, що на це відповісти. Я не забув, що заради щастя народу Боконона треба постійно ловити, але не можна впіймати.

– Я його зловлю.

– Скажи йому…

Я нахилився ближче, щоб почути, що «Папа» хоче переказати Боконону.

– Скажи йому, що я шкодую, що не вбив його, – сказав Папа.

– Скажу.

– Ти вб’єш його.

– Авжеж, сер.

Папа спромігся оволодіти своїм голосом настільки, щоб надати йому владного звучання.

– Це треба зробити насправді!

Я нічого не відповів. Мені аж ніяк не хотілося будь-кого вбивати.

– Він каже народові неправду, тільки неправду. Убий його та навчи народ правди.

– Авжеж, сер.

– Ти й Гоніккер навчіть людей науки.

– Авжеж, сер. Так ми й зробимо, – пообіцяв я.

– Наука – це магія, що справді працює.

Він замовк, розслабився, заплющив очі. Потім прошепотів: «Прощання».

Фон Кеніґсвальд покликав доктора Вокса Гуману. Той витяг свою транквілізовану курку з коробки, готовий провести передсмертний християнський ритуал так, як він його розумів.

«Папа» відкрив одне око.

– Не ти! – з відразою гукнув він на доктора Гуману. – Іди геть!

– Чому? – спитав доктор Гумана.

– Я належу до боконістської віри, – прохрипів «Папа». – Іди геть, смердючий християнине!