Курт Воннегут - Колиска для кішки

– Може, ви поясните, чому вам треба зустрітися зі мною? – спитав я.

– Не по телефону!

– Щось пов’язане з вашим батьком?

– Щось пов’язане з вами.

– Що ж я зробив?

– Ви маєте щось зробити невдовзі.

Поза голосом Френка на тому кінці лінії заквоктала курка. Потім я почув, як відчиняються двері, звідкись лунала мелодія ксилофона. Та сама мелодія – «Коли настане вечір». Потім двері зачинились, і я більше нічого не почув.

– Я був би вам дуже вдячний, якщо б ви хоч трохи натякнули мені, чого від мене хочете, я ж маю подумати і вирішити, – сказав я.

– За-ма-кі-бо .

– Що?

– Це такий боконістський вислів.

– Я не знаю жодних боконістських слів!

– Джуліан Касл там є?

– Так.

– Спитайте в нього, – сказав Френк. – Мені треба йти.

Він поклав слухавку. Тоді я спитав Джуліана Касла, що значить «за-ма-кі-бо».

– Бажаєте повну відповідь чи скорочену?

– Почнемо зі скороченої.

– Доля. Неминучість долі.

– Рак, – сказав Джуліан Касл за обідом, коли я повідав йому, що «Папа» вмирає в муках.

– Рак чого?

– Майже всього. Ви казали, він знепритомнів сьогодні на трибуні?

– Саме так, – сказала Анджела.

– Це наркотики подіяли, – зауважив Касл. – Він дійшов такого стану, коли дія ліків і біль урівноважились. Збільшити дозу наркотиків – значить убити його.

– А я б краще вбив себе, – пробурмотів Ньют. Він сидів на високому складному стільці, який завжди возив із собою, їдучи гостювати. Стілець був зроблений з алюмінієвих трубок та полотна. – Це краще, ніж підкладати словник, атлас і телефонну книгу, – сказав він, розкладаючи стілець.

– Капрал Мак-Кейб так і вчинив, – сказав Касл. – Призначив свого мажордома спадкоємцем, а потім застрелився.

– Теж від раку? – спитав я.

– Чесно кажучи, не знаю. Не думаю, що так. Скоріше, він не витримав тягаря своєї ролі, жорстокість виїла його душу. Але це тільки мої припущення, бо все відбувалось іще до мене.

– До чого ж у нас веселі розмови, – сказала Анджела.

– Думаю, усі присутні згодяться з тим, що ми живемо в дуже веселий період, – сказав Касл.

– Але ж, – сказав я йому, – ви маєте чимало причин бути життєрадісним, зважаючи на те, яким добрим справам ви присвятили себе.

– Колись у мене була яхта, знаєте.

– Я не бачу, який зв’язок…

– Володіти яхтою – це теж чимала причина, щоб радіти більше, ніж решта людей.

– Якщо ви не лікуєте «Папу», тоді хто? – спитав я.

– Один із моїх співробітників, такий собі доктор Шліхтер фон Кеніґсвальд.

– Німець?

– Мабуть, так. Він чотирнадцять років служив у військах СС. Шість із цих років був лікарем у концтаборі Освенцім.

– Тепер спокутує гріхи в «Домі надії та милосердя в джунглях», чи не так?

– Так, – сказав Касл, – і робить великі успіхи, рятує людей наліво і направо.

– Це йому зарахується.

– Так. Якщо він і надалі буде просуватись уперед у такому темпі, працюючи вдень і вночі, кількість людей, яких він врятував, зрівняється з кількістю тих, кого він убив, десь так у році 3010-му.

Так з’явився на сцені ще один член мого карасу – доктор Шліхтер фон Кеніґсвальд.

Через три години після вечері Френк усе ще не прибув додому. Джуліан Касл попрощався й пішов до себе, до «Дому надії та милосердя в джунглях».

Анджела, Ньют і я сиділи на терасі. Вогні Болівара гарно світилися внизу під нами. Над дахом адміністративної будівлі аеропорту Монсано здіймався великий сяючий хрест. Його повільно обертав механізм, і він поширював електрифіковану благодать на всі сторони світу.

На острові виднілись ще інші джерела освітлення, на північ від нас. Гори заважали нам прямо дивитися на них, але ми могли бачити відсвіти на небі. Я попрохав Стенлі, мажордома Френка Гоніккера, назвати мені ці джерела. Він називав їх, ведучи пальцем проти годинникової стрілки:

– «Дім надії та милосердя в джунглях», палац «Папи» та форт Ісус.

– Форт Ісус?

– Це тренувальний табір для наших солдатів.

– І він носить ім’я Ісуса Христа?

– Саме так. А чому б ні?

На півночі з’явився новий конус світла, він швидко наближався. Перш ніж я збагнув, що б це могло бути, світло досягло гребеня гори, і стало ясно, що це автомобільні фари. Автомобілі прямували до нас. Це була колона військових машин.

Колона складалась із п’яти армійських вантажівок американського виробництва з кулеметними гніздами на даху кабін. Кулемети були в наявності, кулеметники також.