Курт Воннегут - Колиска для кішки

– Ви обережні, це добре. Бо трапляється, що люди від повторення скоріше вмирають. Утім, доки ми не стикнулись п’ятами, думаю, з вами нічого поганого не сталося б.

– До чого тут п’яти?

Джуліан розповів мені про ту роль, яку відіграють ноги в боконістів.

– Тепер я краще розумію те, що бачив сьогодні в готелі! – у свою чергу, я розповів йому про двох малярів на підвіконні.

– Майте на увазі, це працює, – сказав він. – Люди насправді почуваються краще після цього, лагідніше ставляться один до одного та до світу.

– Гмм….

– Боко-мару .

– Що?

– Так зветься гра ногами, – сказав Касл. – Вона дієва. Я щасливий, коли знаходжу щось дієве. Таких речей, що дійсно працюють, не так уже й багато.

– Мабуть, це так.

– Мій шпиталь не міг би працювати, якби не аспірин та боко-мару .

– Мені здається, – сказав я, – що на острові, незважаючи на закони, незважаючи на гу-у-о-у-кх, іще існують боконісти…

Він розсміявся.

– То ви досі не второпали?

– Чого?

– Усі громадяни Сан-Лоренцо – віддані боконісти, незважаючи на гу-у-о-у-кх.

– Коли Боконон з Мак-Кейбом установили свою владу над цією жалюгідною країною багато років тому, – сказав Джуліан Касл, – вони вигнали звідси всіх священиків. А потім Боконон винайшов нову релігію – цинічно, жартома.

– Це мені відомо, – сказав я.

– Отже, коли стало ясно, що жодна урядова або економічна реформа не позбавить народ злиднів, ця релігія стала єдиним реальним засобом збереження надії на краще майбутнє. Істина була ворогом народу, бо істина була жахливою, тому Боконон вирішив забезпечити народ найкращими неправдами.

– Як він дійшов до стану вигнанця?

– З власної ініціативи. Боконон попросив Мак-Кейба заборонити його вчення та вигнати його самого, щоб додати релігійному життю громадян більше жвавості, більше гостроти. Він якось написав про це віршик.

Касл процитував ці рядки, які не увійшли до «Книг Боконона»:

– Боконон також запропонував гак як пристойне покарання для боконістів, – сказав Касл. – Він бачив такий гак у камері жахів у музеї мадам Тюссо, – доктор скорчив диявольську гримасу й підморгнув. – Це також додавало гостроти.

– Чи багато народу померло на гаку?

– Спочатку – ніхто. Спочатку це був тільки фарс. Чутки про страти вправно розходились повсюди, але ніхто не знав напевне жодного померлого в такий спосіб. Мак-Кейб добряче розважився, вигадуючи кровожерливі погрози на адресу боконістів, тобто всього народу.

– А Боконон відправився до затишного сховища в джунглях, – вів далі Касл, – де він з ранку до вечора писав, виголошував проповіді та куштував усілякі смачні штуки, які йому приносили послідовники.

Мак-Кейб час від часу збирав безробітних, а тут майже всі безробітні, та влаштовував великі облави на Боконона. Щопівроку Мак-Кейб урочисто заявляв, що Боконон оточений сталевим кільцем, що невпинно звужується. Після чого керівники того сталевого кільця в повному розпачі, доведені до серцевих нападів, мусили доповідати Мак-Кейбу, що Боконону вдалося зробити неможливе.

Він утік, він випарувався, він залишився живим і продовжить свої проповіді. Диво дивне!

– Мак-Кейбу з Бокононом не вдалось підняти те, що зазвичай називають «рівнем життя», – сказав Касл. – Насправді життя залишалось таким же коротким, жорстоким, жалюгідним, як завжди.

Однак людям уже не треба було приділяти багато уваги цій жахливій істині. У міру того як жива легенда про суворого тирана в місті та доброго святого в джунглях укорінювалась, рівень щастя в суспільстві зростав. Усі вони були ангажовані, як актори, до спектаклю, суть якого добре розуміли, – будь-хто з будь-якого куточка світу зрозумів би все й аплодував.

– Життя перетворилось на витвір мистецтва! – здивувався я.

– Так. Тільки з’явилась нова проблема.

– Яка?

– Драма, яку розігрували двоє головних акторів, Мак-Кейб та Боконон, стала для них важким випробуванням. У молоді роки вони були дуже схожі між собою, напівангели, напівпірати. Але задля правдоподібності драми треба було, щоб піратська половинка Боконона та ангельська половинка Мак-Кейба відпали. Мак-Кейб та Боконон заплатили жахливу ціну за щастя народу – Мак-Кейб пізнав муки тирана, а Боконон – муки святого. Фактично обидва вони з’їхали з глузду й утратили відчуття реальності, – Касл зігнув указівний палець на лівій руці. – І тоді люди насправді стали вмирати на гу-у-о-у-кх.