Курт Воннегут - Колиска для кішки

Там же, на висячій терасі, його познайомили з Ньютом та мною. Тему про свою ймовірну святість він закрив із самого початку, удаючи з себе кінематографічного гангстера: цідив слова крізь зуби і кривив рот.

– Наскільки я розумію, ви послідовник Альберта Швейцера? – спитав я його.

– На відстані… – Він посміхнувся, наче злочинець перед вбивством. – Ми з цим джентльменом не знайомі.

– Він, напевне, чув про вашу роботу, як і ви знаєте про нього.

– Може, так, а може, й ні. Ви з ним зустрічались?

– Ні.

– Плануєте зустрітись?

– Може, колись це станеться.

– Добре, – сказав Джуліан Касл, – наразі, якщо ви у своїх мандрах потрапите до доктора Швейцера, можете сказати йому, що він не мій герой. – Джуліан запалив велику сигару. Коли сигара розгорілась, він наставив її жевріючим кінчиком у мій бік. – Можете сказати йому, що він не мій герой, але скажіть також, що завдяки йому Ісус Христос став моїм.

– Думаю, йому буде приємно це чути.

– Мені до біса все одно, чи буде приємно, чи ні. Це стосується мене та Ісуса.

Джуліан Касл та Анджела наблизились до картини Ньюта. Касл зігнув вказівний палець і через цей окуляр подивився на картину.

– Що ви про це думаєте? – спитав я його.

– Тут усе чорне. Що це, пекло?

– Це значить те, що значить, – сказав Ньют.

– Тоді точно пекло, – пробурчав Касл.

– Мені тільки що пояснили, що оце – колиска для кішки, – сказав я.

– Авторські коментарі завжди корисні, – зауважив Касл.

– На мій погляд, це негарно, – поскаржилась Анджела. – Навіть потворно. Утім, я нічого не тямлю в сучасному мистецтві. Іноді я жалкую, що Ньют не взяв хоч кілька уроків, тоді б він точно знав, правильно він робить щось чи ні.

– Ви, значить, самоук? – спитав Джуліан Касл у Ньюта.

– А чи ми не всі є самоуками? – відповів Ньют.

– Доречно сказано, – сказав Касл з повагою.

Я взявся розтлумачити глибинний сенс «колиски для кішки», бо Ньют, вочевидь, не був налаштований знов заводити ту ж платівку.

Касл шанобливо схилив голову.

– Отже, це зображення безглуздості всесвіту! Цілком згоден.

– Ви дійсно з цим згодні? – спитав я. – Адже за хвилину до того ви згадували про Ісуса.

– Про кого? – спитав Касл.

– Про Ісуса Христа.

– Ага, про цього, – сказав Касл і знизав плечима. – Адже треба про щось розмовляти час від часу, аби тренувати голосові зв’язки на той випадок, якщо знадобиться сказати щось дійсно змістовне.

– Зрозуміло.

Так, я вже зрозумів, що написати популярну статтю про цю людину буде нелегкою справою. Треба зосередитись на його святій діяльності та не зважати на всі ці сатанинські витівки й вислови.

– Можете процитувати мене, – сказав Джуліан. – Людина – мерзенна тварина, людина не може створити чогось вартого створення, людина не знає нічого, що варто знати.

Він схилився і потис пофарбовану руку Ньюта.

– Ви згодні?

Ньют кивнув, хоча мені здалось, що він вважає цю формулу перебільшенням.

– Згоден.

Тоді святий підійшов до Ньютової картини, зняв її з мольберта й осяяв нас світлою усмішкою.

– Сміття! Як і все інше на світі.

З цими словами він жбурнув картину з тераси. Повітряний потік підхопив її, поніс угору, потім вона зупинилась на мить – і зісковзнула до водоспаду.

Малюк Ньют не знайшов, що сказати. Першою заговорила Анджела.

– У тебе все обличчя у фарбі, братику. Піди вмийся!

– Скажіть, докторе, – спитав я Джуліана Касла, – як почувається «Папа» Монсано?

– Звідки мені знати?

– Я вважав, що ви його лікуєте.

– Ми не розмовляємо… – посміхнувся Касл. – Точніше, це він зі мною не розмовляє. Коли ми востаннє спілкувалися, десь за три роки, він сказав, що лише американське громадянство рятує мене від гака.

– Що ж такого ви зробили, що він обурився? Приїхали сюди, побудували на власні кошти безплатну лікарню для його народу…

– «Папа» не схвалює того, як ми поводимося з пацієнтами, – сказав Касл, – передусім з умираючими пацієнтами. У «Домі надії та милосердя в джунглях» ми проводжаємо їх в останню путь згідно з боконістськими ритуалами, якщо вони того бажають.

– У чому полягають ці ритуали?

– Вони дуже нескладні. Починаємо з того, що пацієнт повторює слова, які йому кажуть. Хочете спробувати?

– Ні, дякую, я ще не настільки близький до смерті.

Касл зловісно підморгнув мені.