Одри Ниффенеггер - Дружина мандрівника в часі

– Справді?

– Справді. Перестань нити, – каже мій інший я, ідеально копіюючи татів голос.

Хочеться його стукнути. А сенс? У фоновому режимі чутно музику.

– Це Бах?

– Га? А, так. У твоїй голові. Це Алісія.

– Дивно.

Біжу до ванної кімнати та майже встигаю.

Клер:Отець причащає останніх кількох прихожан, аж тут з’являється Генрі. Дещо блідий, але на ногах. Іде центральним проходом та протискається до мене.

– Служба завершена. Йдіть у мирі, – промовляє отець Комптон.

– Амінь, – лунає в церкві.

Хлопці-прислужники скупчуються довкола отця, наче зграя риб і самовдоволено йдуть центральним проходом, а ми вишиковуємося услід за ними. Чую, як Шерон запитує Генрі, чи з ним усе нормально, та відповіді його не чую – нас уже перехопили Гелен та Рут, і мені потрібно знайомити їх з Генрі.

– Але ми вже знайомі! – манірно говорить Гелен.

Генрі стривожено дивиться на мене. Заперечливо хитаю головою, але Гелен хитро посміхається:

– Ну, може, й ні.

– Приємно познайомитися… Генрі.

Рут сором’язливо протягує Генрі руку. На мій подив, він якийсь час її притримує, а потім, ще до того, як я представила її, каже:

– Привіт, Рут.

Проте вона, наскільки по ній помітно, не впізнає його. Якраз тоді, коли до нас продирається Алісія, розпихуючи всіх довкола своєю віолончеллю, до нашої компанії приєднується Лаура.

– Приходьте завтра до мене, – запрошує вона. – О четвертій батьки їдуть на Багами.

Усі з радістю погоджуємося. Щороку, відразу після розпаковування різдвяних подарунків, батьки Лори їдуть у якісь тропіки. І щороку, тільки-но їхня автівка щезає за поворотом, усі ми злітаємося до неї. Розходимося з побажаннями «Щасливого Різдва!». Коли виходимо бічними дверима на стоянку, Алісія промовляє:

– Ех! Я так і знала!

Випало багато снігу. Світ, здається, переродився у все біле. Стою як укопана та споглядаю дерева й автівки через дорогу, що веде до озера, замерзлого, невидимого, на березі, який далеко внизу під бескидами. Генрі стоїть біля мене, чекає. Марк кличе:

– Ходімо, Клер.

І я йду.

Генрі:О пів на другу ночі заходимо в Медовларк-гауз. Усю дорогу Філіп вичитував Алісію за її «помилку» на початку «Тихої ночі». Вона покірно сиділа, дивлячись крізь вікно на темні будинки та машини. Ще по разів п’ятдесят бажаємо одне одному «Щасливого Різдва!». Відтак підіймаємося до своїх кімнат. Усі, крім Алісії та Клер, які зникають у кімнатці в кінці коридору на першому поверсі. Не знаю, куди подітися, імпульсивно йду за ними.

– Повний придурок, – заглядаючи за двері, чую слова Алісії.

У кімнаті красується величезний більярдний стіл, купається у яскравому світлі лампи, що висить над ним. Клер збирає більярдні кулі, Алісія ходить туди-сюди в тіні, на межі світла.

– Що ж, якщо ти навмисне його злиш і він злиться, тоді не розумію, чому ти так засмучуєшся, – резонно зауважує Клер.

– Він просто такий самовдоволений, – відповідає Алісія, розсікаючи кулаком повітря.

Кашляю. Вони підстрибують з несподіванки.

– О, Генрі. Дякувати Богу, це ти. Думала, що то тато, – каже Клер.

– Хочеш пограти? – пропонує Алісія.

– Ні, просто подивлюся.

Сідаю на невеличкий стілець, що біля столу.

Клер передає Алісії кий. Та намащує його кінчик крейдою, відтак різко розбиває. Дві смугасті кулі залітають у бокові лузи. Алісія забиває ще дві, а потім промахується. Отож, у неї комбінований дуплет.

– О-о! У мене проблеми, – каже Клер і заганяє першу, потім кулю номер два, яка балансувала на краю лузи. Наступним ударом вона відправляє биток у лузу, відразу за номером три. Алісія виймає обидві кулі та вибудовує свій удар. Без зайвих церемоній заганяє смугасті кулі.

– Куля вісім, бокова луза, – озвучує Алісія.

Гру завершено.

– Ой, – зітхає Клер. – Упевнений, що не хочеш грати? – Пропонує мені свій кий.

– Ну ж бо, Генрі! – закликає Алісія. – Хтось із вас хоче щось випити?

– Ні, – відповідає Клер.

– А що є? – запитую.

Алісія вмикає світло і в глибині кімнати виявляється чудовий старовинний бар. Ми з Алісією прямуємо туди, і – подумати лишень! – тут є все, що тільки можна уявити. Алісія змішує собі ром з колою. Спершу я гублюся перед такою розкішшю, але зрештою наливаю собі чистого віскі. А тут і Клер вирішує щось випити. Вона саме виколупувала з невеличкої формочки кубики льоду для свого «Калуа», коли відчиняються двері; ми всі завмираємо.

Це Марк.

– Де Шерон? – запитує Клер.

– Зачини двері, – командує Алісія.