Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

– Він боявся мене… Я бачив, що боявся, – повторяв Невидимець. – Він хотів утекти, тільки про це й думав… Який же я дурень! А він… Треба було вбити його…

– Звідки ви взяли гроші? – раптом спитав Кемп.

Невидимець на мить замовк.

– Я не можу вам сказати.

Він застогнав і сперся невидимою головою на невидимі руки.

– Кемпе, – промовив він, – я не спав уже майже три ночі, тільки подрімав пару годин. Я мушу виспатись.

– Добре. Це моя спальня… Лягайте тут.

– Як я можу спати? Якщо я засну, він утече. Ех, хай йому!

– А як ваша рана?

– Пусте, подряпина. Витекло трохи крові. Господи, як же я хочу спати!

– То чому ж не лягаєте?

Здавалося, Невидимець дивився на Кемпа.

– Тому що не хочу, щоб мене зловили, – повільно відповів він.

Кемп здригнувся.

– Який же я дурень! – раптом стукнув кулаком по столу Невидимець. – Сам навів вас на таку думку!

Невидимець, поранений і виснажений, не повірив Кемпові, що в його домі безпечно. Він оглянув вікна, підняв штори і відсунув клямки, щоб пересвідчитись, що і справді є можливість втекти крізь вікно.

Ніч була спокійна й тиха, у небі світив молодик.

Невидимець перевірив замок на дверях спальні, двері до туалету і до ванни, впевнившись, що цей шлях теж годиться для втечі. Нарешті він вирішив, що цілком задоволений, і почав позіхати, стоячи біля каміна.

– Шкода, що я не можу розповісти вам усе відразу. Я зовсім знесилений. Це дійсно неймовірно. Це жахливо. Але повірте, Кемпе, це цілком можливо, незважаючи на всі ваші аргументи. Я зробив відкриття. Я хотів зберегти його тільки для себе, але це немможливо. Мені потрібен спільник. І ви… ми разом можемо зробити таке… Але завтра… Завтра, Кемпе… Я мушу поспати, або помру.

Кемп дивився на одяг, над яким не було голови.

– Я залишу вас, – сказав він. – Це і справді неймовірно… Ще кілька таких фактів, які перевертають усі мої теорії, і я збожеволію. Але це відбувається насправді! Чи не треба вам іще чогось?

– Тільки почути «на добраніч», – сказав гість.

– На добраніч, – сказав Кемп, потиснув невидиму руку і рушив до дверей.

Раптом халат швидко підійшов до нього.

– Ви зрозуміли? – спитав він. – Жодної спроби перешкодити мені! Інакше…

– Я, здається, дав слово, – сказав він, трохи змінившись на обличчі.

…Кемп зачинив за собою двері, і відразу ж у замку крутнувся ключ. Поки він здивовано стояв не рухаючись, почулися швидкі кроки до туалетної кімнати, що теж були замкнені на ключ.

Кемп ляснув себе рукою по лобі.

– Чи я не сплю? Це світ збожеволів чи я?

Він засміявся й поклав руку на замкнені двері.

– Якийсь привид вигнав мене з власної кімнати!

Кемп вийшов на сходи, обернувся і ще раз поглянув на замкнені двері.

– Це правда, – промовив він, доторкаючись до ґулі на потилиці. – Це незаперечний факт, але…

Кемп похитав головою, повернувся і пішов униз.

У їдальні він засвітив лампу, вийняв сигару і почав походжати, то вигукуючи щось, то немовби сперечаючись сам із собою.

– Невидимець! – сказав він. – Але хіба ж це можливо? У морях бувають невидимі тварини, маленькі, мікроскопічні істоти, їх там тисячі, мільйони! У морі невидимих істот більше, ніж видимих! Я ніколи не думав раніше… Та й у ставках… Усі ці крихітні організми, які живуть у ставках, ці шматочки прозорого слизу… Але в повітрі… Ні, це неможливо! А чому неможливо? Навіть скляну людину було б видно…

Кемп замислився. Він викурив три сигари, скидаючи попіл на килим, поки знову заговорив. Він перейшов до невеликої приймальні та запалив газ. Кемп схопив останній ранковий номер газети, який валявся в кімнаті, та почав читати замітку «Надзвичайна історія в Айпінґу», яку в Порт-Стоу переповідав містерові Томасу Марвелу матрос.

– Закутаний! – вигукнув Кемп. – Перевдягнений! Переховується! Ніхто, здається, не знає про його нещастя. Що ж у нього на думці?

Кемп кинув газету і взяв не розгорнену ще «Сент-Джемс газет».

– Зараз дізнаємось правду, – промовив він і розгорнув газету. «Ціле містечко в Сассексі збожеволіло!» – був заголовок. – Боже! – вигукнув Кемп, читаючи статтю про вчорашні події в Айпінґу. Тут було передруковано й повідомлення з ранкової газети.

Доктор Кемп перечитав текст іще раз. «Біг по вулиці, завдаючи ударів на всі боки. Джеферс непритомний, містер Гакстер дуже постраждав… Досі не може розповісти, що він бачив. Вікна повибивані. Уся ця історія, можливо, й вигадана, але занадто цікава, щоб її не надрукувати».