Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

Кемп відкинув газету і безтямно втупився поглядом перед собою. «Мабуть, вигадка, – подумав він. Потім схопив газету і знову перечитав.

– Але до чого тут бродяга? Чому він ганявся за ним?

Кемп важко сів у хірургічне крісло.

– Він не тільки невидимий, – сказав доктор, – він іще й божевільний!

Кемп походжав по їдальні до самого світанку, палячи сигари й намагаючись зрозуміти незбагненне.

Він був занадто збуджений і не міг спати. Спустившись униз, напівсонні слуги заскочили Кемпа в їдальні і подумали, що він перевтомлений. Він наказав їм подати в кабінет сніданок для двох, а потім сидіти внизу. Він ходив по їдальні, доки не принесли ранкові газети. Написано там було багато, тільки на увагу заслуговувало мало з того: підтвердження вчорашніх подій і дуже невміле повідомлення про пригоди в Бердоці. Кемп довідався про те, що сталося у «Веселих крикетистах», і дізнався про людину на ім’я Марвел. «Він примусив мене бути при ньому цілу добу, – заявив Марвел. Додавалися подробиці подій в Айпінґу, наприклад про розірваний телеграфний дріт. Але це зовсім не пояснювало, що спільного між Невидимцем і бродягою, бо містер Марвел нічого не сказав ні про рукописні книги, ні про гроші у своїх кишенях. Ставлення до цих подій уже змінилося, і репортери взялися до розслідування.

Кемп уважно перечитав усі статті і послав покоївку купити всі ранкові газети, які вона зможе дістати.

Він жадібно прочитав і їх.

«Він невидимий! – думав Кемп. – І, судячи з газет, гнів його стає манією. Чого він накоїть… А зараз він у моєму будинку, нагорі, вільний, мов вітер. Що робити? Чи можна назвати зрадою, якщо я… Ні, звичайно ні!»

Кемп підійшов до маленького захаращеного столика в кутку і почав писати записку. Не дописавши, він розірвав її і став писати іншу. Тоді перечитав і замислився. Нарешті узяв конверт і написав адресу: «Порт-Бердок, полковникові Едею».

Саме цієї миті Невидимець прокинувся. Він був у поганому гуморі, і Кемп, який пильно прислухався до кожного звуку, почув гупання ніг у спальні. Потім почувся гуркіт перекинутого стільця і брязкіт розбитої склянки.

Кемп побіг нагору й постукав у двері.

– Що сталося? – спитав Кемп, коли Невидимець пустив його в кімнату.

– Нічого.

– А чому грюкає?

– Я просто роздратований, – пояснив Невидимець. – Забув про руку, а вона болить.

– Таке з вами, мабуть, часто буває.

– Буває.

Кемп пройшов кімнатою й підняв з підлоги уламки скла.

– Мені відомі всі ваші пригоди, – сказав він, стоячи навпроти Невидимця. – І айпінзькі, і тутешні. Світ уже знає свого невидимого громадянина. Але ніхто не знає, що ви тут.

Невидимець вилаявся.

– Ваша таємниця вже відома. Я не знаю, які у вас плани, але хочу допомогти вам.

Невидимець сів.

– Нам подано сніданок нагору, – сказав Кемп, намагаючись говорити невимушено.

Він з радістю побачив, що його гість охоче встав, і повів його вузькими сходами нагору.

– Перш ніж ми зробимо щось, – сказав Кемп, – я повинен дізнатися про причини вашої невидимості.

Кемп зиркнув за вікно і всівся з таким виглядом, ніби на нього чекала важлива розмова. Сумніви знову охопили його, але, щойно він поглянув на Ґриффіна, від них і сліду не лишилося. Його співрозмовник, безголовий і безрукий, у халаті, сидів за столом, витираючи губи серветкою, а та в невідомий спосіб висіла в повітрі.

– Це досить просто і досить імовірно, – сказав Ґриффін, відкладаючи серветку.

– Для вас, звичайно, – засміявся Кемп. – Але…

– Спочатку і мені це здавалося дивним. Але тепер… Ну, тепер ми таке закрутимо! Ця ідея виникла в мене в Чезіл-Стоу.

– У Чезіл-Стоу?

– Я переїхав туди з Лондона. Ви знаєте, що я кинув медицину й узявся до фізики? Ні? Знайте. Мене захопила проблема світла. Оптична густина. Це питання – суцільні загадки, і розгадка ще неясна. Мені було двадцять два роки, я був дуже запальний, отже, сказав собі: «Цій проблемі я віддам усе життя. Вона варта цього». Ви ж знаєте, які ми буваємо дурні у двадцять два роки?

– Невідомо ще, коли дурніші, тоді чи пізніш, – відповів Кемп.

– Можна подумати, що знання може задовольнити людину! Я почав завзято працювати, думав тільки про роботу. І от за півроку побачив сяйво… сяйво! Я знайшов загальний закон пігментації і заломлення світла – формулу, геометричний вираз для чотирьох вимірів. Неуки, звичайні люди, навіть звичайні математики і не здогадуються, яке значення може мати загальна формула для того, хто займається молекулярною фізикою. У моїх книгах, які вкрав той бродяга, є просто дива, магічні цифри! Але то був іще не метод, сама лише ідея, яка могла згодом привести до методу. Метод би дав змогу, не змінюючи властивостей матерії, тільки можливо, змінюючи колір, знизити коефіцієнт світлозаломлення в деяких твердих і рідких речовинах до коефіцієнта світлозаломлення повітря… Тобто якраз те, що ми й маємо на меті.