Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

Кемп дивився на бинт, що пересувався кімнатою, а потім побачив, як плетений стілець протягнувся по підлозі і зупинився біля ліжка. Стілець заскрипів, і сидіння на ньому ввігнулося десь на чверть дюйма.

Кемп потер очі й знову помацав шию.

– Це дивовижніше за привидів, – промовив він, спробувавши засміятися.

– Ви починаєте отямлюватися, це добре.

– Або божеволію.

– Налийте мені віскі. Я знесилений.

– Я щось цього не відчув. Де ви? Я на вас не наштовхнусь, коли встану? Ага, там. Віскі? Гаразд, прошу. Куди вам подати його?

Стілець заскрипів, і Кемп відчув, що в нього взяли склянку. Він мусив силувати себе, щоб випустити її, оскільки боявся, що вона впаде на підлогу. Склянка зупинилася дюймів за двадцять над краєм стільця.

– Але ж це, напевне, гіпноз, – ошелешено мовив Кемп. – Ви, мабуть, навіяли мені, що невидимі.

– Дурниці! – сказав голос.

– Але ж…

– Послухайте…

– Тільки сьогодні вранці я доводив, що невидимість…

– Плювати на ваші доводи! – скрикнув голос. – Я помираю з голоду, та й ніч для голої людини захолодна.

– Принести вам їсти?

– Так, – сказав Невидимець і поставив склянку на стіл, стукнувши нею. – І дістаньте мені халат.

Кемп щось пробурмотів, підійшов до шафи й витяг червоний халат.

– Годиться? – спитав він.

Халат взяли. На мить він завис у повітрі, дивно затріпотів, випростався, а потім застебнувся на всі ґудзики й сів на стілець.

– Білизна, шкарпетки, капці теж стали б у пригоді, – уривчасто сказав Невидимець.

– Ви все матимете. Але це найнеймовірніша річ у світі.

Кемп дістав із шухляд якийсь одяг і пішов униз по їжу для гостя.

Повернувся він з холодними котлетами і хлібом, підсунув маленький столик і поклав усе на нього.

– Ножа не треба, – сказав Невидимець. Котлета зависла в повітрі, і почулося пожадливе плямкання. – Я завжди щось надягаю перед тим, як починаю їсти. Чудна примха.

– Ви можете рухати рукою? – спитав Кемп.

– Ніби, – відповів Невидимець.

– З усього надзвичайного і дивного…

– Так. Але ще дивніше, що для перев’язки я потрапив саме до вас. Вперше пощастило. До речі, я хочу переночувати у вашому будинку. Вам доведеться погодитися. Неприємно, що натекла ціла калюжа крові, правда? Вона, напевне, стає видимою, коли зсідається. Я спромігся змінити лише живі тканини, і мене не видно, доки я живий…

– Але як ви це зробили? – роздратовано спитав Кемп. – Це все неприродно!

– Шкода, що ви так вважаєте. Усе це цілком природно, – заперечив Невидимець.

Він простягнув руку й узяв пляшку з віскі. Кемп дивився, як жадібно п’є халат. Світло від свічки, проходячи крізь дірочку на правому плечі халата, утворювало під ребрами світлий трикутник.

– Що то була за стрілянина? – спитав Кемп. – Що сталося?

– Один дурень… ніби мій спільник, хай йому… Він хотів украсти мої гроші! І вкрав.

– Він теж невидимий?

– Ні.

– І що?

– Дайте мені ще чогось поїсти. Я страшенно зголоднів. А ви хочете, щоб я розважав вас розповідями.

– Отже, стріляли не ви? – спитав Кемп, підвівшись.

– Ні, не я, – відповів гість. – Стріляв навмання якийсь дурень, я його вперше бачив. Багато їх перелякалося. Власне, всі вони злякались мене. Хай будуть вони прокляті! Я хотів би ще поїсти, Кемпе.

– Піду подивлюся, чи немає чогось внизу. Тільки навряд чи знайду багато.

Добре поївши, Невидимець попросив сигару. Він відкусив її кінчик, перш ніж Кемп устиг дати йому ножа, і вилаявся, коли тютюновий лист ззовні відстав.

Дивно він курив: його рот, горло, гортань і ніздрі стали видимими і здавалися кільцями диму.

– Чудова річ тютюн! – сказав Ґриффін, затягуючись. – Мені пощастило, що я опинився у вас. Ви повинні допомогти мені. Це ж треба, саме тепер я натрапив на вас! Зараз я у страшенній скруті, я мало не збожеволів. Що я пережив!.. Тепер ми з вами розвернемося!

Він налив собі ще віскі з содовою.

Кемп підвівся, озирнувся навколо і приніс склянку і для себе.

– Все це неймовірно… Я, мабуть, теж вип’ю.

– А ви не дуже змінилися за ці роки. Блондини мало змінюються. Ви спокійна людина. Я мушу вам розповісти. Ми разом працюватимемо.

– Але як це все сталося? – спитав Кемп. – Як ви стали невидимим?

– Заради Бога, дайте спокійно покурити, а тоді я все розповім.

Але тієї ночі Невидимець не розповів нічого. У нього боліла рука, його трусило в пропасниці. Він був зовсім виснажений. Йому ввижалася погоня на пагорбі й бійка біля трактиру. Він почав розповідати про себе, але заплутався. Щось він говорив про Марвела, дратувався… Кемп марно намагався зрозуміти хоч щось.