Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

– У книжках іноді пишуть незвичайні речі, – сказав матрос.

– Звісно, – відповів містер Марвел.

– Але незвичайні речі бувають не тільки в книжках, – сказав матрос.

– Ваша правда, – погодився містер Марвел, зиркнувши на матроса, а потім озирнувшись.

– Буває, прочитаєш у газеті про щось незвичайне, – вів далі матрос.

– Буває.

– От у цій газеті… – почав матрос.

– Ага! – сказав містер Марвел.

– У цій газеті… – Матрос пильно вдивився в містера Марвела. – У цій газеті, наприклад, пишуть про невидимця.

Містер Томас Марвел скривив рот, почухав щоку і відчув, як вуха червоніють.

– А про що ще вони пишуть? – насилу спитав він. – І де цей невидимець: в Австралії чи в Америці?

– Ні там, ні там, – відповів матрос. – Тут.

– Господи! – здригнувся містер Томас Марвел.

– Я маю на увазі, – пояснив матрос, спричинивши в душі містера Марвела величезну полегкість, – я маю на увазі: не саме в цьому місці, а неподалік.

– Невидимець! – повторив містер Марвел. – І що ж він робить?

– Усе, – відповів матрос, допитливо вдивляючись у містера Марвела. – Чинить різне неподобство.

– Я вже чотири дні не читав газет, – сказав містер Томас Марвел.

– З’явився він уперше в Айпінґу.

– І що?

– Звідти він і почав. А звідки він, ніхто не знає. От: «Надзвичайна пригода в Айпінґу». В газеті пишуть, що це все – чиста правда!

– Господи милосердний! – вигукнув містер Томас Марвел.

– Справді, це історія незвичайна. Розповідають вікарій і лікар, які бачили його цілком ясно… Точніше, не бачили. Пишуть, що він жив у трактирі «Карета й коні» і ніхто навіть не підозрював про його нещастя, поки під час бійки йому з голови не зірвали бинтів. Тоді й помітили, що голова в нього невидима. Відразу ж спробували його забрати, та де там. Він скинув одяг і вислизнув, щоправда, після великої колотнечі, під час якої він серйозно поранив достойного і шановного, як його називають, констебля, містера Джеферса. Отаке, дивіться! І прізвища є, й усе інше.

– Господи милосердний! – сказав містер Томас Марвел, нервово озираючись і намагаючись навпомацки перелічити гроші в кишені. Аж раптом у нього виникла нова, дивна думка. – Надзвичайно чудернацька історія, – сказав він.

– Так, неймовірна! Я ніколи не чув про невидимих людей, а тепер трапляються такі дива, що…

– Більше він нічого не зробив? – спитав містер Марвел, силкуючись здаватися невимушеним.

– А хіба цього мало?

– А він не повернувся туди? Чи зник і кінці в воду?

– Зник, – відповів матрос. – Вам хіба цього не досить?

– Ще б пак, досить.

– Отож, – сказав матрос. – І про мене, досить.

– А спільники в нього були? Про це пишуть? – обережно запитав містер Томас Марвел.

– Хіба мало одного такого? – спитав матрос. – Ні, дякувати Господу, спільників у нього не було… Мене аж нудить, як подумаю, що він десь тут поблизу, – повів матрос далі. – Гадають, що він пішов по дорозі на Порт-Стоу. Цебто саме сюди. Куди там всякі ваші дива проти цього! Подумайте лишень, що він може скоїти! Що було б з вами, якби він хильнув зайвого та забажав напасти на вас? Уявіть: він захоче грабувати, і хто зашкодить йому? Він залізе куди завгодно і спокійно вкраде все, що забажає. Він пройде поіцейський кордон так легко, як ми з вами утекли б від сліпця, навіть іще легше, бо у сліпців, кажуть, навдивовижу гострий слух. А якби йому закортіло випити десь вина…

– І справді, він має всі козирі, – сказав містер Томас Марвел. – Але…

– Ви праві, усі козирі, – сказав матрос. – Усі.

Весь цей час містер Марвел роззирався, прислухаючись до якихось ледве чутних кроків і намагаючись вловити якісь непомітні рухи. Нарешті він, здавалося, наважився. Він кахикнув у руку, ще раз озирнувся, прислухався, а потім нахилився до матроса і тихо промовив:

– Бачте, я випадково знаю дещо про Невидимця.

– Ви? – здивувався матрос.

– Я, – відповів містер Марвел.

– Ого! – гукнув матрос. – І дозвольте спитати…

– Ви будете вражені, – прикриваючи рукою рот, сказав містер Томас Марвел. – Це незвичайна річ.

– Правда?

– Бачте… – почав містер Марвел таємничим тоном. І раптом він скрикнув: – Ой! – і аж підскочив. – Ой-ой!

Вираз його обличчя дивним чином змінився, воно перекосилося з болю.

– Що з вами? – здивувався матрос.

– Зуб болить, – пояснив містер Марвел, підносячи руку до вуха і хапаючись за книжки. – Мені треба йти, – сказав він, відсуваючись на лаві подалі від співрозмовника.

– Але ж ви хотіли розповісти мені про невидимця, – заперечив матрос.