Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

Коли він падав, з лугу, де відбувалося гуляння, показався натовп. Попереду йшов огрядний власник тиру. Він дуже здивувався, побачивши трьох людей, які боролися на безлюдній дорозі. Аж тут щось трапилось із його ногою, і він теж покотився по землі, встигши підбити свого брата й компаньйона, який біг слідом за ним і шкереберть полетів униз. А тоді на них навалився натовп, що квапливо котився назад: їх штовхали ногами, товкли колінями, спотикалися об них і нещадно кляли.

Коли містер Голл, містер Генфрі й робітники вибігли з буфетної, місіс Голл, навчена багаторічним досвідом, залишилася біля каси.

Раптом двері з вітальні відчинилися, і з’явився містер Кас. Не дивлячись на господиню, він кинувся сходами вниз, вибіг надвір і метнувся за ріг.

– Ловіть його! – кричав він. – Дивіться, щоб він не випустив із рук клунка! Тоді його не буде видно!

Він нічого не знав про існування містера Томаса Марвела, оскільки Невидимець передав тому пакунок і книги у дворі. Обличчя містера Каса було сердите й рішуче, але костюм його був не повний: він вбрався у якусь білу тканину, що могла вважатися одягом хіба що у Греції.

– Ловіть його! – кричав він. – Невидимець забрав мої штани і все вбрання вікарія!

– Я наздожену його! – вигукнув містер Кас, проминаючи Гакстера, який лежав на землі, і повертаючи за ріг, щоб приєднатися до натовпу, який, здавалося, гнався за Невидимцем. Та хтось збив його з ніг, а хтось важко наступив на палець.

Містер Кас верескнув, спробував підвестися, але, знову впав, збитий з ніг, і тільки тоді зрозумів, що відбувається не наступ, а відступ. Усі тікали назад до містечка. Містер Кас підвівся ще раз і дістав болючий удар у вухо. Він, хитаючись, пішов до трактиру і по дорозі перестрибнув через покинутого всіма Гакстера, який, уже прийшовши до тями, сидів на дорозі.

Підіймаючись на ґанок, Кас раптом почув ніби звук ляпаса і як скрикнула людина, розлютована від болючого удару. Крик гостро вирізнився з галасу на вулиці, і містер Кас упізнав голос Невидимця.

За мить містер Кас знову був у вітальні.

– Він повертається, Бантінґу! – заверещав він. – Рятуйтесь! Він божевільний!

Містер Бантінґ стояв біля вікна, намагаючись змайструвати собі одяг із килимка й великого газетного аркуша.

– Хто повертається? – спитав він, так шарпнувшись, що його імпровізований костюм мало не розсипався.

– Невидимець! – відповів Кас і метнувся до вікна. – Нам краще втекти звідси. Він б’ється, як божевільний. Ніби і справді сказився.

За мить містер Кас був надворі.

– Господи милосердний! – вигукнув, жахнувшись, містер Бантінґ, не знаючи, на що насмілитися.

Раптом він почув відчайдушну метушню в коридорі й таки наважився. Вилізши з вікна, вікарій поспіхом приладнав свій одяг і рушив містечком так швидко, як тільки дозволяли йому коротенькі ніжки.

Починаючи з того моменту, коли Невидимець скрикнув від люті, а містер Бантінґ дременув через усе містечко, послідовний опис айпінзьких подій став неможливим. Невидимець, мабуть, хотів спершу просто прикрити відступ Марвела з книгами та одягом. Але його й без того не дуже ласкаву вдачу розпалив, очевидно, якийсь випадковий удар, і він став лупцювати та перекидати всіх, щоб на чомусь зігнати гнів.

Уявіть собі вулицю, повну людей, що летять стрімголов, грюкання дверей і бійки. Уявіть, як уся ця колотнеча вплинула на несталу рівновагу дошки на двох стільцях у старого Флетчера і до якої катастрофи це призвело. Уявіть собі налякану парочку, захоплену переполохом на гойдалці… А потім гамір ущух; вулиця в Айпінґу, прикрашена прапорцями та гірляндами, спорожніла, якщо не рахувати розгніваного Невидимця, розкиданих кокосових горіхів, звалених ширм і розсипаних товарів торговця солодощами. Скрізь грюкали, зачиняючись, віконниці та засуви, і зрозуміти, що в місті ще є люди, можна було хіба за якимось оком під зведеною бровою, що визирало з-за шибки.

Невидимець певний час розважався, трощачи вікна в трактирі «Карета й коні», а потім кинув вуличний ліхтар у вікно вітальні містера Ґроґрема. Мабуть, він же обірвав телеграфний дріт біля котеджу Ґіґінса на Едердінському шляху. Після того завдяки невидимості він зник, і відтоді в Айпінґу його не бачили й не чули. Він зник назавжди.

Але минуло мало не дві години, перш ніж люди наважилися вийти на вулицю.

Сутеніло, і айпінґці полохливо позирали на руїни свого свята. У цей час за буковим гайком, що на шляху до Бремблгерста, йшов низенький огрядний чоловічок в убогому циліндрі. Він ніс три книги, перев’язані шлейками, і пакунок, загорнутий у синю скатертину. На його червоному обличчі були жах і втома, і він, здавалося, дуже поспішав. Поряд із ним звучав чийсь голос, і бідолаха раз у раз корчився від дотику невидимих рук.