Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

– Якщо ти знову спробуєш втекти, – говорив голос, – якщо ти ще раз насмілишся…

– Господи милосердний! – зітхнув містер Томас Марвел. – На моїх плечах синці…

– …обіцяю, я вб’ю тебе, – закінчив голос.

– Та я ж не тікав! – Містер Томас Марвел мало не плакав. – Ні, не тікав! Я просто не знав про той клятий поворот. Та й як я міг про нього знати? А ви мені…

– Дістанеш іще більше, якщо не будеш слухатись, – пообіцяв голос, і містер Томас Марвел відразу замовк. Він надув щоки, а в очах був глибокий розпач. – Досить того, що ці дурні дізналися про мою таємницю, а тут іще й ти… Тікати з моїми книгами… Щастя, що вони розбіглися і поховались… Ніхто не знав, що я невидимий, а тепер що робити?

– А мені що робити? – пробурмотів містер Томас Марвел.

– Тепер усе відомо. Газети ще більше роздзвонять. Усі мене шукатимуть. Усі будуть насторожі…

Голос вилаявся і замовк. Містер Томас Марвел пішов зовсім повільно, і розпач на його обличчі став іще виразнішим.

– Іди, іди! – наказав голос.

Марвелове червоне обличчя посіріло.

– Не згуби книг, дурню! – прикрикнув голос. – Я хочу, щоб ти мені допоміг. Щоправда, помічник ти такий собі, але що поробиш…

– Я помічник так собі… – пробурмотів містер Томас Марвел.

– Твоя правда.

– Навряд чи ви могли б знайти гіршого помічника… – вів далі містер Марвел. – Я слабкий, я зовсім слабкий…

– Невже?

– І серце в мене хворе. Ваше завдання я виконав, але, повірте, мені було дуже складно…

– І що?

– Я не можу, мені не стане сил і духу.

– Не хвилюйся, духу я тобі додам.

– Краще не треба. Я зовсім не хотів би порушити ваші плани… А може… А може, я злякаюсь абощо…

– Спробуй тільки, – спокійно відповів голос.

– Краще померти… – промовив містер Томас Марвел. – Це несправедливо… Ви ж повинні погодитись. Адже я маю право…

– Йди! – наказав голос.

Містер Томас Марвел прискорив кроки, і якийсь час вони мовчали.

– Як мені важко! – сказав містер Марвел.

Але це не справило на Невидимця враження. Тоді містер Томас Марвел спробував зайти з іншого боку.

– Що я матиму з цього? – ображено спитав він.

– Заткнися! – роздратовано крикнув голос. – Я подбаю про тебе. А ти робитимеш те, що я тобі скажу, і робитимеш як слід. Ти хоч і дурень, це правда, але робитимеш, як я звелю.

– Я зовсім негодящий для цього, кажу вам, сер, так воно і є, хоч як я вас поважаю…

– Якщо ти не замовкнеш, я знову викручу тобі руку, – сказав Невидимець. – Мені треба поміркувати, не заважай мені.

Незабаром між деревами блиснули дві жовті плями і в темряві завидніла дзвіниця церкви.

– Я триматиму руку в тебе на плечі, поки ми будемо йти селом, – сказав голос. – Іди прямо й не роби дурниць. Бо буде гірше.

– Я знаю, – зітхнув містер Томас Марвел. – Я добре все знаю.

Жалюгідна постать у старомодному подраному циліндрі пройшла зі своєю ношею по сільській вулиці повз освітлені вікна і зникла у вечірній темряві.

Наступного дня о десятій ранку містер Томас Марвел, неголений, брудний і запорошений, сидів біля дверей маленького трактиру в передмісті Порт-Стоу. Руки він тримав у кишенях, був дуже стомлений, збентежений і розгублений і часто надував щоки. Поруч із ним лежали книжки, перев’язані вже мотузком, а не шлейками. Клунок містер Марвел, згідно з новими планами Невидимця, залишив у сосновому лісі за Бремблгерстом.

Отже, містер Томас Марвел сидів біля дверей трактиру. На нього ніхто не звертав уваги, проте він непокоївся дедалі більше. Руки його тільки й смикали нервово кишені.

Він сидів так майже годину, коли з трактиру вийшов літній матрос і сів біля нього. В руках матроса була газета.

– Гарний день, – сказав матрос.

Містер Томас Марвел озирнувся мало не з жахом.

– Дуже, – погодився він.

– Погода саме на цю пору року, – провадив матрос далі.

– Так, – погодився містер Томас Марвел.

Матрос видобув із кишені зубочистку і, вибачившись, кілька хвилин орудував нею, роздивляючись містера Марвела і книжки, що лежали поряд із ним. Підходячи до містера Томаса Марвела, матрос почув, як у кишені в того ніби забряжчали гроші, і здиивувався з того, яким не схожим на грошовиту людину він виявився. Отже, матросові думки швидко перейшли до цієї теми.

– Книжки? – несподівано запитав він, закінчивши працювати зубочисткою.

Містер Марвел здригнувся і глянув на книги.

– Так, – сказав містер Марвел, здригнувшись. – Так, книжки.