Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

– Сидіть, будь ласка, там, де сидите, – сказав Невидимець. – Ось, бачите, кочерга. – І він ткнув її по черзі під ніс одному й другому. – Входячи сюди, я не думав, що тут хтось є, і сподівався знайти не тільки свої книги з записами, а й свій одяг. Де він? Ні, не підводьтеся. Я бачу, що він зник. Дні тепер досить теплі, щоб невидима людина могла ходити гола, але ж вечори прохолодні. Мені потрібен одяг і ще дещо. Потрібні мені й ці три книги.

З дуже прикрої причини, яка зараз стане зрозуміла, оповідь знову доведеться перервати. Поки відбувалися події у вітальні і містер Гакстер стежив за містером Томасом Марвелом, який палив біля воріт, ярдів за дванадцять звідти містер Голл і містер Тедді Генфрі здивовано розмовляли на єдину тему, що цікавила тоді мешканців Айпінґа.

Раптом у двері вітальні щось сильно стукнуло, почувся крик, а потім запала тиша.

– Гей! – гукнув Тедді Генфрі.

– Гей! – відгукнулося з пивниці.

Містер Голл усвідомлював речі повільно, але певно.

– Щось не гаразд, – сказав він і відійшов від прилавка до дверей вітальні.

З виразом напруженої уваги на обличчях, із задумою в очах містер Голл і містер Тедді Генфрі підійшли до дверей вітальні.

– Щось сталося, – сказав Голл, а Генфрі кивнув.

На них війнуло запахом хімікалій, і з кімнати почулися швидкі тихі звуки.

– Чи все гаразд? – постукавши у двері, спитав Голл.

Розмова відразу ж увірвалася, на мить запала тиша, а потім знову заговорили пошепки, і хтось крикнув:

– Ні, не треба!

По тому раптом почулася метушня, стук перекинутого стільця і шум короткої боротьби. І знову запала тиша.

– Що там? – напівголоса запитав Генфрі.

– Чи все гаразд? – знову запитав містер Голл.

– Цілком. Прошу не перешкоджати, – озвався вікарій якимсь дивним, уривчастим голосом.

– Дивно! – сказав містер Генфрі.

– Дивно! – сказав містер Голл.

– Просить не перешкоджати, – сказав Генфрі.

– Я чув, – сказав Голл.

– Хтось сопів, – сказав Генфрі.

Вони прислухалися. У вітальні знову заговорили – швидко і тихо.

– Я не можу, – підвищив голос містер Бантінґ. – Кажу вам, сер, я не можу!

– Що там таке? – спитав Генфрі.

– Каже, що не може, – пояснив Голл. – Але ж це не до нас, чи не так?

– Це насильство, – сказав містер Бантінґ.

– Це насильство, – сказав Генфрі. – Я виразно чув.

– А хто говорить тепер? – спитав містер Голл.

– Містер Кас, здається, – відповів містер Генфрі. – Ви щось розібрали?

Тиша. Неясні звуки.

– Здається, стягають зі столу скатертину, – сказав містер Голл.

За прилавком з’явилася місіс Голл. Чоловік знаком попросив її не галасувати й підійти до них, але місіс Голл була жінка завзята.

– Чого ти стоїш там і прислухаєшся, Голле? – закричала вона. – Тобі роботи нема у свято?

Містер Голл спробував усе пояснити мімікою й жестами, але місіс Голл розійшлася ще більше. Ошелешені містер Голл і містер Генфрі навшпиньки відступили до неї і, розмахуючи руками, взялися пояснювати, у чому річ.

Спершу місіс Голл відмовлялась вбачати в тому, що почула, щось незвичайне, а потім звеліла своєму чоловікові мовчати, поки розповідатиме Генфрі. Вона вважала все це за дрібницю: може, у вітальні просто пересували меблі.

– Я чув, як він казав «насильство», – сказав містер Голл.

– І я чув, як він казав «насильство», місіс Голл, – сказав містер Генфрі.

– А може… – почала місіс Голл.

– Ш-ш! – прошипів містер Генфрі. – Чи це не вікно відчиняють?

– Яке вікно? – не зрозуміла місіс Голл.

– Вікно у вітальні, – пояснив Генфрі.

Усі дослухалися. Місіс Голл, не бачачи нічого, дивилась на отвір дверей трактиру, на білу залюднену дорогу і на залитий червоним сонцем фасад Гакстерової крамниці. Раптом двері Гакстерової крамниці відчинились, і він вискочив на вулицю, жестикулюючи і вирячивши очі.

– Гей! – репетував Гакстер. – Лови злодія!

Він перебіг вулицю і зник за воротами двору. Водночас із вітальні почулися гамір і стукіт зачинюваного вікна.

Містер Голл, містер Генфрі і всі, хто був у буфетній, вибігли на вулицю. Вони побачили, як хтось метнувся за ріг, у поле, а містер Гакстер виконав у повітрі складний стрибок і впав на землю. Перехожі здивовано зупинялися, а дехто теж кинувся бігти.

Містер Гакстер лежав нерухомо, і містер Генфрі нахилився подивитися, що з ним, а містер Голл і двоє робітників з буфетної, нерозбірливо гукаючи, підбігли до рогу й побачили, як містер Томас Марвел зникає за церковним парканом. Дійшовши хибного висновку, що це і є невидимець, який раптом став видимим, вони помчали за Марвелом. Але не пробіг Голл і двадцяти ярдів, як голосно скрикнув від подиву і полетів сторчака, зачепившись за одного з робітників і потягши його на землю. Містера Голла штовхнуло так, як штовхають під час гри у футбол. Другий робітник, обернувшись, подумав, що містер Голл просто спіткнувся, і побіг далі, але відразу ж так само спіткнувся. Перший робітник, який силкувався встати, дістав такого удару в бік, що звалив би кого завгодно.