Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

– Він спинився на хвильку. Аж тут закричала служниця, і він обернувся. Я бачив, як майнула її спідниця, і він побіг за нею. Не минуло й десяти секунд, як він повернувся з ножем і зі скибкою хліба, став, наче вдивлявся у щось, а голови в нього зовсім немає… Ви трохи пропустили, а то б і самі…

Сталося якесь замішання, і оповідач замовк, даючи пройти невеличкому гурту людей. Попереду дуже рішуче, весь червоний, ішов містер Голл, за ним Боббі Джеферс, місцевий полісмен, а за ним містер Сенді Воджерс. Вони мали наказ заарештувати незнайомця.

Натовп кричав, переказував їм останні новини.

– Чи має він голову, чи ні, а я маю наказ заарештувати його, і я його заарештую, – проголосив Джеферс.

Містер Голл піднявся сходами, підійшов до дверей вітальні й побачив, що вони відчинені.

– Констеблю, – сказав він, – виконуйте свій обов’язок.

Джеферс ввійшов до кімнати, за ним – Голл, за ним – Воджерс. У непевному світлі вони побачили постать, без голови, у рукавичках, яка в одній руці тримала недоїдену скибку хліба, а в другій – сир.

– Це він, – сказав Голл.

– Це що таке? – роздратовано промовила порожнеча над коміром.

– Ви надзвичайно дивна людина, сер, – сказав містер Джеферс. – Але чи маєте ви голову, чи ні, а я маю наказ заарештувати вас, і я виконаю свій обов’язок.

– Не підходьте до мене! – гукнув незнайомець.

Він хитнувся назад, кинув хліб і сир, а містер Голл ледве встиг прибрати зі столу ніж.

Ліва рукавичка незнайомця шугнула просто в обличчя містера Джеферса. За мить полісмен, увірвавши пояснення щодо наказу, схопив невидиму руку і стиснув невидиме горло. Його стусонуло ногою так, що він аж крикнув, але руки не випустив.

Голл пересунув по столу ніж до Воджерса і ступив до Джеферса і незнайомця, які, зчепившись, наближалися до нього.

Стілець, що стояв на дорозі, з гуркотом відлетів, і чоловіки покотилися на підлогу.

– За ноги його, – крізь зуби процідив Джеферс.

Містер Голл, узявшись виконати розпорядження, дістав штурхана під ребра і на якийсь час вибув із лав, а містер Воджерс, побачивши, що незнайомець з ножем у руці бере гору, відступив до дверей, де зіткнувся з містером Гекстером та візником, які з’явилися на допомогу. У ту саму мить зі шкафа полетіли три чи чотири пляшки, наповнивши кімнату їдким запахом.

– Здаюся! – закричав незнайомець, хоча Джеферс був під ним, і через секунду стояв уже на ногах захеканий, безголовий і безкистий, бо тепер на ньому не було вже й правої рукавички. – Це ні до чого, – сказав він, схлипнувши.

Найдивніша то була у світі річ – голос, який виходив з порожнечі…

Джеферс підвівся, дістав пару наручників, і… в очіах йому потемніло.

– Еге! – сказав Джеферс, вмить зрозумівши, що становище надзвичайне. – До біса! Я бачу, що скоро нам і наручники не знадобляться.

Незнайомець перебіг рукою згори вниз по вбранню, і всі ґудзики немовби чудом розстебнулися. Потім таємничий пожилець буркнув щось і нахилився. Здавалося, він щось робить зі шкарпетками та взуттям.

– Пробачте, – раптом промовив Гакстер, – та це ж не людина! Це порожній одяг! Можна ж навіть зазирнути всередину його костюма. Я міг би встромити руку…

Він простяг руку, та, здавалося, наткнувся на щось на півдорозі і відсмикнув її.

– Я прошу не тикати пальцями мені в очі! – промовив злий голос із порожнечі. – Я ж тут весь – із руками, ногами й усім тілом, тільки я невидимий. Це дуже незручно, та що поробиш. Невже це достатня причина тикати пальцями мені в обличчя?

Костюм був уже розстебнутий і ніби висів на невидимих підпорах, а тепер навіть, здавалося, випростався.

Кімната була вже повна.

– Невидимець! – сказав Гакстер. – Що ж це робиться?

– Може, це й дивно, але це не злочин. Я не розумію, чому полісмен на мене накинувся…

– Все правильно, – сказав Джеферс. – Вас, звичайно, досить важко побачити при такому освітленні, але я маю наказ і дію згідно з законом. Я заарештовую вас не за те, що ви невидимець, а через підозру в крадіжці. Сьогодні вночі в одному будинку вкрали гроші.

– І що?

– Деякі обставини вказують…

– Це безглуздо! – скрикнув Невидимець.

– Сподіваюся, так, сер. Але я маю наказ…

– Гаразд, – сказав незнайомець, – я піду з вами. Але без наручників!

– Такий порядок, – пояснив Джеферс.

– Без наручників! – повторив незнайомець.

– Вибачте… – почав Джеферс.

Раптом незнайомець присів, і, перш ніж будь-хто зрозумів, що він робить, під стіл полетіли взуття, шкарпетки і штани. Незнайомець випростався.