Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

– Випий іще трохи, Дженні, – вмовляв Голл. – Ти зовсім знервована.

О п’ятій годині, коли вулиця вже була залита золотим сонячним світлом, вони відіслали Міллі розбудити містера Сенді Воджерса – коваля, що жив навпроти, щоб повідомити про дивну поведінку меблів і попросити завітати до них. Містер Воджерс був чоловік розумний і дуже кмітливий, тому до дивної події поставився цілком серйозно.

– Побий мене грім, якщо це не чаклунство! – сказав коваль. – Йому тільки копит бракує.

Воджерс прийшов до Голлів дуже занепокоєний. Господарі хотіли повести його нагору, до кімнати незнайомця, але він, здавалося, туди не квапився і волів розмовляти в коридорі.

На тому боці вулиці з тютюнової крамниці вийшов учень Гакстера і почав відчиняти віконниці. Його теж запросили взяти участь в обговоренні. За кілька хвилин підійшов і сам містер Гакстер.

Розмов було багато, проте дій – жодних.

– Необхідно встановити факти, – наполягав містер Воджерс. – Обміркуймо, чи варто ламати двері до кімнати. Доки двері не поламано, їх завжди можна поламати, але коли двері поламано, їх уже не зробиш цілими.

Раптом двері до кімнати пожильця відчинилися, і всі з подивом побачили, як сходами спускається його закутана постать.

Незнайомець дивився на всіх вороже, повільно пройшов коридором і зупинився.

– Дивіться сюди! – сказав він, ткнувши пальцем у рукавичці.

Глянувши, куди показав незнайомець, вони побачили пляшку з настоянкою під дверима до льоху. А пожилець увійшов до вітальні і швидко, злісно грюкнув дверима перед самим носом візитерів.

Ніхто не промовив жодного слова, поки не стих грюкіт дверей. Усі здивовано перезирнулися.

– Ну, це вже… – почав був містер Воджерс, але не докінчив фрази. – Я пішов би й поговорив з ним, – сказав він містерові Голлу. – я вимагав би пояснень!

Знадобилося чимало часу, щоб переконати містера Голла зробити це. Нарешті він насмілився й постукав у двері незнайомця.

– Вибачте… – тільки й устиг вимовити містер Голл.

– Геть! – гримнув на нього незнайомець. – І зачиніть двері!

На цьому перемовини скінчилися.

Незнайомець, зайшовши у вітальню о пів на шосту ранку, залишався там майже до полудня. Штори в кімнаті були спущені, двері зачинені, і після того, як він вигнав звідти Голла, ніхто не наважувався туди наближатись.

Весь цей час незнайомець нічого не їв. Він тричі дзвонив, останній раз розлючено і довго, але ніхто не відгукувався.

– Буде він проганяти мене геть, – розсерджено бурмотіла місіс Голл.

Чутка про нічну пригоду в домі вікарія вже облетіла місто, і люди жваво обговорювали обидві події. Голл і Воджерс відвідали суддю, містера Шеклфорса, і просили поради.

Нагору до незнайомця йти ніхто не наважувався. Що той робив – невідомо. Час від часу було чутно, як він роздратовано ходив по кімнаті, вибухав прокльонами, дер папери та бив пляшки.

Люди були налякані, але цікаві, і юрба в домі Голлів дедалі більшала. Підійшла місіс Гакстер, потім декілька хлопців, вдягнені по-святковому, у чорних куртках та краватках, і почалися розпитування.

Юний Арчі Гаркер навіть пішов у двір і спробував зазирнути під спущену штору. Він не міг нічого побачити, але вдавав, ніби щось бачить. До нього приєдналися ще кілька молодих людей.

Погода була чудова. Уздовж вулиці стояли десь дванадцять лотків і тир, а на траві біля кузні – три жовто-коричневі фургони, і кілька чоловіків та жінок ставили ціль для метання кокосових горіхів. Чоловіки були в синіх светрах, дами – в білих фартушках і капелюшках з великими перами. Містер Огер із шинку «Червона лань» і містер Джегерс, швець, який також торгував старими велосипедами, протягували над дорогою гірлянду з прапорцями – вона залишилася від святкування п’ятдесятиріччя королеви Вікторії.

А у вітальні, куди проникав тільки тоненький жмут сонячного проміння, незнайомець, забинтований, зголоднілий, а може, й наляканий, розглядав в окуляри папери, дзвенів брудними пляшками і часом лаявся на хлопців, що товклися під його вікнами. У кутку біля каміна лежали скалки кількох розбитих пляшок, і в повітрі стояв запах хлору. Більше нічого цікаві не побачили і не почули.

Під полудень незнайомець несподівано відчинив двері вітальні й став на порозі, дивлячись на трьох-чотирьох людей, що були в буфетній.

– Місіс Голл! – гукнув він.

Хтось боязко пішов по місіс Голл.

Вона прийшла швидко, задихана і ще більше розлючена. Містер Голл досі не повернувся. Місіс Голл давно вже обміркувала цю сцену і прийшла з маленькою тацею, на якій лежав неоплачений рахунок.