Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

І тільки.

Та й цього було досить. Все населення величезного, шестимільйонного міста заметушилося, заміталося, тікаючи у різні сторони.

Всі кинулися на північ.

– Чорний дим! – чулися крики. – Вогонь!

Церковні дзвони били на сполох. Якийсь невміло керований екіпаж налетів серед криків і лайки на колоду для водопою.

Тьмяне жовте світло миготіло у вікнах будинків; у деяких кебів горіли нічні ліхтарі.

А вгорі розпалювалася зоря, безхмарна, ясна, спокійна.

Кузен чув тупотіння у кімнатах і на сходах.

Його господиня вийшла на вулицю, нашвидку накинувши капот і шаль, за нею йшов її чоловік, щось бурмочучи.

Коли кузен нарешті зрозумів, що відбувається, він поспіхом повернувся до своєї кімнати, взяв усю готівку – близько десяти фунтів, – сунув їх у кишеню і вийшов на вулицю.

Саме в той час, коли священик вів зі мною свою божевільну розмову під огорожею в полі біля Голліфорда, а кузен дивився на потік біженців на Вестмінстерському мості, марсіани знову пішли в наступ.

Якщо вірити плутаним розповідям, більшість марсіан залишалися до дев’ятої години вечора в ямі, зайняті якоюсь нагальною роботою, що супроводжувалася спалахами зеленого диму.

Встановлено було, що троє марсіан вийшли звідти близько восьмої години і, просуваючись повільно й обережно через Байфліт і Пірфорд до Ріплі і Вейбриджа, несподівано з’явилися перед сторожовими батареями на тлі освітленого заходом неба. Марсіани йшли не шеренгою, а ланцюгом, на відстані приблизно півтора миль одне від одного. Вони перемовлялися якимось ревом, схожим на виття сирени, яка видає то високі, то низькі звуки. Це виття і стрілянину гармат Ріплі і Сент-Джордж-Гілла ми і чули близько Верхнього Голліфорда.

Артилеристи у Ріплі – недосвідчені волонтери, яких не варто було ставити на таку позицію, – дали лише один передчасний безрезультатний залп і, хто верхи, хто пішки, кинулися врозтіч по спорожнілому містечку. Марсіанин, то крокуючи через гармати, то обережно ступаючи серед них і навіть не користуючись тепловим променем, випередив їх і, таким чином, заскочив батареї в Пейнс-Гілл-парку зненацька – і знищив.

Артилеристи в Сент-Джордж-Гіллі виявилися більш досвідченими і хоробрими. Приховані соснами від найближчого марсіанина, який не очікував нападу, вони навели гармати спокійно, як на параді, і, коли марсіанин перебував на відстані близько тисячі ярдів, дали залп. Снаряди рвалися навколо марсіанина. Він зробив кілька кроків, похитнувся і впав.

Всі закричали з радощів, і гармати знову поспішно зарядили. Марсіанин, який впав, видав тривале виття, і негайно другий блискучий гігант, відповідаючи йому, виник над деревами з півдня. Мабуть, снаряд розбив одну з ніг триноги. Другий залп був марним, снаряди перелетіли через марсіанина, який лежав на землі, і вдарилися в землю. І негайно двоє інших марсіан підняли камери теплового променя, націлюючи їх на батарею. Снаряди вибухнули, сосни загорілися, з артилеристів вціліло лише кілька.

Марсіани зупинилися і стали про щось радитись. Розвідники, що спостерігали за ними, донесли, що вони стояли нерухомо близько півгодини.

Перекинутий марсіанин незграбно виповз з-під свого ковпака – невелика бура туша, здаля схожа на грибний наріст, – і почав лагодити триногу. До дев’ятої години він закінчив роботу, і його ковпак знову з’явився над лісом.

Потім з’явилися четверо інших марсіан, озброєних великими чорними трубами. Такі самі труби були вручені кожному з перших марсіан.

Після цього марсіани розтягнулися ланцюгом на рівній відстані одне від одного, по кривій між Сент-Джордж-Гіллом, Вейбриджем і Сенді, на південний захід від Ріплі.

Щойно вони почали рухатися, з пагорбів злетіли сигнальні ракети, попереджаючи батареї у Діттоні й Ешері. Відразу ж чотири бойові машини, також забезпечені трубами, переправилися через річку, і дві з них з’явилися переді мною і священиком, чітко вимальовуючись на тлі смерку неба, коли ми, втомлені і змучені, квапливо йшли по дорозі на північ від Голліфорда.

Нам здавалося, що вони рухаються по хмарах, тому що молочний туман вкривав поля і піднімався вгору. Священик, побачивши їх, здавлено скрикнув і кинувся навтьоки. Знаючи, що тікати марно, я звернув убік і поповз серед мокрого від роси терну і кропиви в широку канаву на краю дороги.

Священик озирнувся, побачив, що я роблю, і підбіг до мене.

Двоє марсіан зупинилися; найближчий до нас стояв, обернувшись до Санбері; інший маячив сірої безформною масою під вечірньою зорею.