Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

Їх описували як «величезні павукоподібні машини, майже сто футів заввишки, здатні пересуватися зі швидкістю експреса і викидати інтенсивний тепловий промінь».

Замасковані батареї, головним чином з польових гармат, були встановлені по дорозі до Лондона. Було помічено п’ять бойових машин, які рухалися до Темзи; одна з них завдяки щасливому випадку була знищена. Зазвичай снаряди не досягали мети і батареї миттєво зміталися тепловим променем.

Згадувалося також про важкі втрати, понесені військами; проте повідомлення були складені в оптимістичному тоні.

Марсіани подекуди були відбиті, виявилося, що вони уразливі. Вони відступили до трикутника, утвореного трьома циліндрами, що впали під Вокінгом. Розвідники з геліографами оточили їх.

Швидко підводили гармати з Віндзора, Портсмута, Олдершота, Вулвіча і навіть з півночі. Між іншим, з Вулвіча було доставлено далекобійні дев’яностопятитонні снаряди, встановлено близько ста шістдесяти гармат, головним чином для захисту Лондона. Ніколи ще в Англії з такою швидкістю і в таких масштабах не проводилася концентрація військових сил.

Сподівалися, що всі наступні циліндри будуть надалі знищуватися особливою надпотужною шрапнеллю, яка вже виготовлена і розсилається.

Положення, говорилося в повідомленні, безсумнівно, серйозне, але населення не повинно піддаватися паніці. Звичайно, марсіани жахливі, але ж їх тільки двадцятеро проти мільйонів людей.

Влада мали всі підстави припускати, що в кожному циліндрі, беручи до уваги розмір, не більше ніж п’ятеро марсіан. Всього, значить, їх було п’ятнадцять. Щонайменше одного було вбито, а може, вже навіть і більше. Населення буде своєчасно попереджено про наближення небезпеки, повідомлялося в газетах, і буде вжито спеціальних заходів для охорони мешканців південно-західних передмість.

Закінчувалося все це запевненнями в тому, що Лондон у безпеці, і твердим сподіванням на те, що уряд впорається з усіма труднощами.

Цей текст був надрукований дуже крупно на ще не просохлому папері, без коментарів.

Цікаво було бачити, розповідав кузен, як безжально весь інший матеріал газети був зім’ятий і урізаний, щоб дати місце цьому повідомленню.

На Веллінгтон-стрит нарозхват розкуповували рожеві аркуші екстреного випуску, а на Стренді вже лунали вигуки цілої армії газетярів. Публіка зіскакувала з омнібусів в гонитві за газетами. Повідомлення схвилювало і стурбувало натовп.

Кузен розповідав, що віконниці магазину географічних карт на Стренді були відчинені і якийсь чоловік у святковому костюмі, у лимонно-жовтих рукавичках квапливо прикріплював до скла вітрини карту Серрею.

Проходячи по Стренду до Трафальгар-сквер із газетою в руці, кузен зустрів біженців із Західного Серрею.

Якийсь чоловік їхав на возі, схожому на візок продавця овочів; серед наваленого домашнього скарбу сиділи його дружина і двоє хлопчиків. Він їхав від Вестмінстерського мосту, а слідом за ним рухалася фура для сіна; на ній сиділи п’ять або шість чоловік, пристойно одягнених, з валізами та вузлами.

Обличчя біженців були перелякані, вони різко відрізнялися від одягнених по-недільному пасажирів омнібусів. Елегантна публіка, висуваючися з кебів, з подивом дивилася на них.

У Трафальгар-сквер біженці нерішуче зупинилися, потім повернули на схід по Стренду.

Потім проїхав чоловік у робочому одязі на старовинному триколісному велосипеді з маленьким переднім колесом. Він був блідий і забруднений.

Мій кузен повернув до Вікторія-стрит і зустрів новий натовп біженців. Йому на думку спало, що він, може побачити мене. Він звернув увагу на незвично велику кількість полісменів, що регулювали рух.

Деякі з біженців розмовляли з пасажирами омнібусів. Один запевняв, що бачив марсіан. «Парові котли на ходулях, кажу вам, і крокують, як люди». Більшість біженців здавалися схвильованими і збудженими. Ресторани на Вікторія-стрит були переповнені біженцями. На всіх кутах юрмилися люди, читали газети, збуджено розмовляли або мовчки дивилися на незвичайних недільних гостей. Біженці прибували, і до вечора, за словами кузена, вулиці були схожі на Хай-стрит в Епсомі в день скачок. Мій кузен розпитував багатьох з біженців, але вони давали дуже непевні відповіді.

Ніхто не міг повідомити нічого нового про Вокінг. Хтось запевняв мого кузена, що Вокінг було вщент зруйновано ще минулої ночі.

– Я з Байфліта, – казав він. – Уранці приїхав велосипедист, забігав у кожен будинок і радив тікати. Потім з’явилися солдати. Ми вийшли подивитися: на півдні дим, суцільний дим, і ніхто не приходить звідти. Потім ми почули гул снарядів у Чертсі, і з Вейбриджа повалив народ. Я замкнув будинок і теж пішов геть.