Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

Це було надруковано в «Санді Сан», а в «Рефері» дотепний фейлетоніст писав, що все це скидається на паніку в селі, де несподівано розбігся мандрівний звіринець.

Ніхто в Лондоні толком не знав, що таке броньовані марсіани, але чомусь вперто повзли чутки, що чудовиська дуже неповороткі. «Повзають», «насилу тащаться» – такі вирази траплялися майже в усіх перших повідомленнях. Жодну з телеграм не написав очевидець подій.

Недільні газети друкували екстрені випуски в міру отримання свіжих новин та навіть коли їх не було. Тільки ввечері газети отримали урядове повідомлення, що населення Уолтона, Вейбриджа і всієї округи евакуюється до Лондона, – і більше нічого.

Вранці кузен пішов до церкви при приютській лікарні, досі не знаючи про події минулої ночі. У проповіді пастора він вловив туманні натяки на якесь вторгнення; крім того, було прочитано особливу молитву про послання світові. Вийшовши з церкви, кузен купив номер «Рефері». Стривожений новинами, він вирушив на вокзал Ватерлоо довідатися, чи відновлено залізничний рух. На вулицях було звичайне святкове пожвавлення – омнібуси, екіпажі, велосипеди, багато гарно вбраних людей; ніхто особливо не хвилювався через новини. Всі були заінтриговані, але якщо хто і турбувався, то не за себе, а за своїх рідних, які жили поза містом.

На вокзалі кузен уперше почув, що до Віндзора і Чертсі потяги не ходять. Носії сказали йому, що зі станцій Байфліт і Чертсі отримано вранці кілька важливих телеграм, але телеграф чомусь не працює.

Кузен не міг домогтися більш точних відомостей. «Близько Вейбриджа йде бій» – от і все, що вони знали.

Рух поїздів було порушено.

На платформі цілий натовп чекав на приїзд рідних і знайомих із південного заходу. Якийсь сивий джентльмен лаяв Південно-Західну компанію.

Прийшли пара потягів з Річмонда, Путні і Кінгстона, приїхали люди, що на свято хотіли покататися на човнах. Вони розповідали, що шлюзи замкнені і що відчувається тривога. Мій кузен розговорився з якимось молодиком.

– Купа народу їде в Кінгстон на візках, на чому попало, зі скринями, з усім скарбом, – розповідав той. – Їдуть з Молса, Вейбриджа, Волтона і кажуть, що близько Чертсі чутно канонаду і що кавалеристи веліли скоріше вибиратися, бо наближаються марсіани. Ми чули гарматні постріли біля Гемптон-Корту, але подумали, що це грім. Що означає уся ця чортівня? Адже марсіани не можуть вилізти зі своєї ями, правда?

Мій кузен нічого не міг на це відповісти.

Трохи згодом він зауважив, що якесь занепокоєння передається і пасажирам підземки; недільні екскурсанти почали чомусь завчасно повертатися з усіх південно-західних околиць: з Барнса, Вімблдону, Річмонд-парку, Кью і інших; але ніхто не міг повідомити нічого, крім туманних чуток.

Всі пасажири, що поверталися з кінцевої станції, здавалося, були чимось стурбовані.

Близько п’ятої години люди, що зібралася на вокзалі, дуже здивувалися через те, що відкрили рух між Південно-Східною та Південно-Західною лініями, зазвичай закритий, а також тому, що з’явилися військові ешелони і платформи з важкими снарядами. Це були снаряди з Вулвіча, призначені для захисту Кінгстона.

Публіка обмінювалася жартами з солдатами: «Вони вас з’їдять», «Йдемо приборкувати звірів», і так далі. Незабаром з’явився загін поліцейських і став очищати вокзал від публіки.

Мій кузен знову вийшов на вулицю.

Дзвони дзвонили на вечірню, і колона дівчат із Армії порятунку йшла співаючи по Ватерлоо-роуд.

На мосту натовп цікавих дивилася на дивну буру піну, яка клаптями пливла вниз за течією. Сонце сідало, вежі Біг-Бена і палати парламенту чітко вимальовувалися на ясному безтурботному небі; воно було золотисте, з червонувато-ліловими смугами.

Говорили, що під мостом пропливло мертве тіло. Якийсь чоловік, який сказав, що він військовий з резерву, повідомив моєму кузенові, що помітив на заході сигнали геліографа.

На Веллінгтон-стрит кузен побачив жвавих газетярів, які щойно вибігли з Фліт-стрит з іще сирими газетами, посипаними приголомшливими заголовками.

– Жахлива катастрофа! – вигукували вони навперебій. – Бій під Вейбриджем! Докладний опис! Марсіани відкинуті! Лондон у небезпеці!

Кузену довелося заплатити три пенси за газету.

Тільки тепер він зрозумів, які страшні й небезпечні ці чудовиська.

Він дізнався, що це не просто купка маленьких неповоротких створінь, а розумні істоти, що керують гігантськими механізмами, що вони можуть швидко пересуватися і знищувати все на своєму шляху і що проти них безсилі навіть далекобійні гармати.