Володимир Савченко: Привид часу

— Тоні, гальмуй! Це дзеркальна луна! Не наближайся до планети, гальмуй і повертай від неї. Попереду — шар дзеркальної луни! Це дуже небезпечно! Тікай від планети, чуєш?!

— Летьє! — приєднав і свій голос Корнєв. — Негайно гальмуй з максимальним перевантаженням. Відійди вбік! Прийом!

— Пізно! — Фізик у відчаї схопився за голову, забігав по відсіку. — Пізно! Не встигне, не почує… Три хвилини, поки дійде сигнал та поки ще Тоні почне гальмувати! Швидкість, інерція, простір — усе проти нього.

Корнєв у бурмотінні дивною мовою впізнав раптом голос Тоні Летьє. «Дзеркальна луна!? Що це?» Але питати в Бруно було ніколи.

— На лавових морях планети бачу якісь спучення, — доповідав тим часом Тоні. Бурмотіння тепер весь час супроводжувало його слова. — Нібито надимаються і опускаються величезні пухирі… Однак з цього не можу зробити ніяких висновків… Потрібні подробиці, деталі, а я їх поки що не бачу. Нічого, потерпіть трохи, ось підлечу ще тисяч на сто кілометрів ближче, будуть і подробиці…

— іцибордоп і тудуб… — повторив його голос.

— Хлопчик… Зухвалий хлопчисько з гарячим серцем. Невже не почує? Не встигне? — Бруно сидів на підлозі, тер долонею груди коло серця. Обличчя його було бліде. Інтуїцією досвідченого дослідника він зрозумів: дзеркальна луна, яка глузливо перевертає фрази Тоні, — відгомін якогось могутнього і незрозумілого явища, що відбувається в просторі поблизу планети. Туди, як метелик на вогонь, мчала «Ластівка». Фізик зрозумів і схопив тільки дуже поверхово закономірність явища. Інтуїція підказала, що воно ховає в собі смертельну небезпеку. Як і багато інших процесів у Космосі, це явище з байдужою непохитністю може поглинути, розчавити, зруйнувати крихту матерії, що наблизилася до меж його впливу, — розвідувальну ракету з мешканцем іншого світу — людиною, тендітною істотою з сміливим, допитливим розумом і полум’яним серцем дослідника.

— Невже не встигне?

Корнєв подивився на нього, хотів заспокоїти. Але сказати було нічого — зціпив зуби, промовчав.

— Ага! — переможно залунав у динаміку голос Летьє. — На острові бачу вулкані

— …наклув учаб івортсо ан… — луна була така ж гучна, як і голос пілота.

— Оце так вулканисько! Скоріше навіть гігантський гейзер лави. Б’є на десятки кілометрів угору. Викидає лаву і розпечене каміння…

— …яннімак енечепзор і увал єадик…

— Ти правий, старий Бруно! Радуйся і кричи «ура». Ніякого античасу нема! Все… — Голос Тоні став швидко стихати, немов пілот віддалявся од мікрофона. Зате дзеркальна луна гриміла тепер наче грім:

— …іцсім ан есв… икділсан і иничирп… єувоьлпив наклув яннімак і увал…

І враз усе стихло.

Капітан ще довго гукав у тихий простір: «Алло, Тоні! Алло, «Ластівко»! Викликає зореліт. Прийом!»

Марно.

Бруно сидів на підлозі і плакав. Дивитись, як літній дужий чоловік плаче, було нестерпно важко. На червоні очі Аскера набігали сльози, тоді він скреготав зубами, гримаса спотворювала його товсте обличчя. Неймовірним зусиллям волі і м’язів він намагався не дати сльозам скотитись.

Та ось Бруно підвівся і почав прослухувати магнітний запис передачі з ракети. Ті місця, де було чути бурмотіння дзеркальної луни, він обводив на бобіні магнітофона олівцем. Останній шматок стрічки, де луна зовсім забила слова Летьє, фізик одрізав, розділив по паузах на маленькі шматки і склеїв їх у зворотному порядку. Потім змотав плівку знову на бобіну.

— Слухай, Іване!

Шипіння, і з динаміка полилася збуджена, трохи плутана мова Тоні:

— Все на місці — причини і наслідки. Спочатку вулкан випльовує лаву і каміння, потім вони підіймаються вгору. Далі втрачають швидкість і падають на вишневі схили вулкана. Словом, усе як на Землі, як і повинно бути. А шкода… — голос Летьє затих.

Кілька секунд астронавти дивились, як крутяться бобіни. Бруно увімкнув магнітофон.

— «Радуйся, старий Бруно…» Наче в цьому вся справа, — голос фізика затремтів, однак Аскер поборов себе. — Та я не такий уже й правий. Усе значно складніше. Який великий і розмаїтий світ! Як мало ми ще знаємо про нього…

— Це… дзеркальна луна? — спитав Корнєв. — Що ти думаєш про неї?

— Уперше я її почув, коли ракета Тоні промчала повз величезний болід, мабуть, дуже близько. Я тоді приймав сам і думав, що мені приверзлося… Потім ніякої луни не було. А коли він підлетів до планети, знову з’явилась. Певно, великі скупчення речовини з антимасою оточені зоною простору з особливими властивостями. Якими? Хтозна. Це дослідять ті, що прилетять сюди після нас. Одна з властивостей такої зони — дзеркальна радіолуна. Дзеркальна — ось що важливо: радіохвилі не просто відбиваються, а й послідовність сигналів змінюється на зворотну…