Алан Дин Фостер - Чужий

— Ріплі, Паркер, Ламберт… як мене чути? Я в шахті, готуюсь до спуску.

Внизу Ламберт відповіла:

— Чуємо тебе добре. Я спробую зловити твій сигнал, щойно ти з’явишся в діапазоні відстежувача.

Біля неї Паркер підняв вогнемет, уважно спостерігаючи за решіткою, що закривала вентиляційний отвір.

— Паркере, — наказав Даллас, — якщо воно спробує біля вас вилізти, заганяй його назад. Я гнатиму його вперед.

— Добре.

— Готова, — доповіла Ріплі. — Вентиляцію відкрили, чекаємо на гостей.

— Воно прийде, куди треба, — Даллас поповз, спостерігаючи за тунелем і тримаючи пальці напоготів на вогнеметі. Тут шахта була завширшки не більше метра. Він понатирав собі коліна і шкодував, що не одягнув ще один комбінезон. «Раніше треба було думати», — мислив він. Усе вже було готове, і Даллас не збирався повертатися.

— Як ти там? — у динаміку пролунав голос Еша.

— Нормально, — відповів він схвильованому науковцю. — Не турбуйся. Слідкуй за отвором. Раптом воно якось проскочило позаду.

Ось і перший поворот у шахті. Даллас силувався згадати точний план системи вентиляції, але схема залишилася в кают-компанії, а в голові крутилися лише нечіткі зображення. На кораблі вентиляції приділялося мало уваги. Даллас шкодував, що не витратив більше часу на вивчення її схеми, але зараз було вже пізно.

Попереду було ще декілька вузьких поворотів. Даллас зупинився, важко дихаючи і піднявши вогнемет. Не було жодних ознак, що за тими поворотами щось ховалося, але краще перестрахуватися. Даллас перевірив рівень палива. Вогнемет було повністю заправлено. «Непогано було б нагадати тій тварюці, що за нею женуться, можливо, це трішки підгонить її, так що не доведеться стикнутися з нею віч-на-віч», — подумав Даллас.

Капітан натиснув червону кнопку і вистрілив у тунель. Вогонь ревів у вузькій шахті, а його боляче обдало жаром. Він знову поліз уперед на ліктях, намагаючись не торкатися гарячої металевої поверхні незахищеними руками. Навіть цупка тканина пропускала тепло, але Даллас його не відчував. Він уважно дивився вперед в очікуванні якихось рухів чи запахів.

В апаратній Лабмерт уважно спостерігала за надійно зачиненим отвором. Вона потягнулася назад і клацнула вимикачем. Почулося гудіння, металева решітка відсунулася, і перед ними з’явилася дірка.

— Ти здуріла? — Паркер здивовано подивився на неї.

— Якщо та тварюка залишить головну шахту, то прийде сюди, — відповіла Ламберт. — Хай буде відчинено. За решіткою занадто темно. Я б хотіла бачити, коли щось з’явиться.

Паркер хотів заперечити, але подумав, що краще витратити енергію на те, щоб слідкувати за отвором. Неважливо, чи він буде відчинений, чи зачинений. До того ж Ламберт як штурман старша за нього за посадою.

Піт затікав Далласові в очі, докучаючи, як настирна комаха. Йому доводилося зупинятися, щоб витерти його. В очах пекло, і він погано бачив. Попереду нахил шахти різко йшов униз. Він очікував, що тут буде спуск, і той факт, що пам’ять не підвела його, трішки радував. Тепер треба регулювати швидкість спуску та не втратити рівновагу, окрім спостереження за шахтою.

Коли Даллас підповз до спуску, він вистрілив ще раз. Жодних криків, запаху підсмаженої плоті. Чужий досі далеко. Даллас уявив, як він сердито (чи злякано) повзе до виходу. А може він застиг в очікуванні, готуючись напасти на свого невгамовного переслідувача, і застосує всі способи захисту, які неможливо осягнути людським розумом.

У шахті було спекотно, тож Даллас почав втомлюватися. «А раптом Чужий знайшов інший спосіб, щоб вибратися із шахти?» — спало йому на думку. У такому випадку його напружена та виснажлива мандрівка на колінах виявиться марною. Усе ж був лише один спосіб це перевірити. Він почав спускатися вперед, утримуючи перед собою вогнемет.

Ламберт першою помітила рух стрілки. Їй довелося із хвилину понервувати, доки не стало ясно, що це показник капітана.

— Отримала твій сигнал, — повідомила Ламберт Далласу, який досі був від неї далеко.

— Чудово, — йому було легше від того, що інші знають, де він. — Слідкуй за мною.

Даллас знову повернув. Він не пам’ятав, щоб там було так багато крутих поворотів, але вдовольнявся тим, що досі перебуває в головній шахті. Капітан не зустрічав жодних бічних тунелів, у які б пролізла істота, більша за Джонса. Хоча Чужий міг прослизати крізь невеликі отвори, Даллас не думав, що він зможе протиснутися в шахту допоміжної вентиляції завширшки десять сантиметрів.