Алан Дин Фостер - Чужий

Команда провела декілька нервових хвилин у коридорі, чекаючи, доки температура на складі дещо спаде. Незважаючи на це, жар, що виділявся від тліючого сміття, був такий сильний, що їм довелося йти дуже обережно, щоб не врізатися в розжарені ящики на стінах складу. Там був повний бардак. Вогонь Далласа довершив справу, розпочату Чужим. На стінах виднілися густі чорні патьоки, що з’явилися внаслідок потужної дії вогнемета. У тісному приміщенні стояв стійкий запах згорілих інгредієнтів штучної їжі, що змішалися з карбонізованою упаковкою.

Незважаючи на безлад, на складі дещо вціліло. Можна було побачити також явні сліди «роботи» Чужого. Неушкоджені вогнем шматки металу було розкидано на підлозі. Пакування різних ґатунків і розмірів також заціліло на підлозі й було розірване якимось дивним чином, що виробникам і не снилося. Суцільнометалеві «банки» (так їх називали за звичкою, хоча матеріал, з якого вони були зроблені, не нагадував метал), були розрізані на шматки, як фрукти. Було видно, шо до появи вогнемета Чужий тут добре постарався.

Астронавти пробиралися крізь руїни, тримаючи відстежувачі та вогнемети напоготів. Їдкий дим підіймався вгору і роз’їдав очі.

Ретельна перевірка кожної купи знищених запасів, в якій міг би ховатися Чужий, не принесла бажаних результатів.

Оскільки вся їжа на «Ностромо» мала штучне походження і однорідну структуру, то знайшовши там кістки, можна було бути впевненим, що вони належали прибульцю. Але єдиною річчю, що нагадувала кістки, були армовані стрічки деяких великих ящиків.

Ріплі та Ламберт хотіли обіпертися на розжарену стіну, але вчасно оговталися.

— Його немає, — розчаровано пробурмотіла Ріплі.

— Тоді де в біса воно? — запитала Ламберт.

— Там.

Усі повернулися до Далласа, який стояв біля торцевої стінки позаду груди розплавленої чорної пластмаси. Він вогнеметом вказував на вентиляційний отвір у стіні:

— Ось куди воно втекло.

Усі підійшли й побачили, що друзки розбитої захисної решітки, яка зазвичай закривала отвір, зараз валялися на підлозі.

Даллас зняв ліхтарик із поясу і посвітив у шахту, але побачив лише гладкі металеві стіни, які завертали вдалині. Капітан промовив схвильованим, але несподівано бадьорим голосом:

— Можемо зробити перерву.

— Ти про що? — запитала Ламберт.

Він обвів усіх поглядом.

— Ви що, не розумієте? Тепер усе йде на нашу користь. Ця вентиляційна шахта виходить до головного тамбур-шлюзу. Там є лише одна велика дірка, в яку може вислизнути ця істота, але ми можемо її перекрити. Потім ми заженемо її вогнеметами до шлюзу і видуємо до космосу.

— Ага, — промовила Ламберт. Було зрозуміло, що вона не поділяє ентузіазму капітана з приводу такого плану. — Нічого особливого, просто треба пролізти крізь шахту за ним, не заблукати в цьому лабіринті й зустрітися віч-на-віч, а потім молитися, щоб воно злякалося вогню.

Посмішка Далласа дещо пригасла.

— Типу людський фактор все ускладнює, чи не так? Але мій план повинен спрацювати, якщо воно боїться вогню. Це найкращий варіант, і нам не доведеться заганяти його в кут, сподіваючись, що вогонь вб’є його. Воно буде відступати… прямо до шлюзу, де й знайде свою смерть.

— Усе добре, але питання в тому, хто буде його переслідувати, — запитала Ламберт.

Даллас оглянув групу, намагаючись визначити кандидата для смертельної гонки. У Еша були найміцніші нерви, але в Далласа досі були сумніви щодо наукового співробітника. Також Еш займався пошуками нейтралізатора кислоти, тому його не можна було відправляти в шахту.

Ламберт досі трималася добре, але серед усіх могла найшвидше втратити витримку. Ріплі… З нею буде все гаразд тільки до моменту реального зіткнення, а Даллас не був впевнений, що вона не злякається. Усе ж Даллас сподівався на її хоробрість… Але чи варто ризикувати її життям?

Паркер… Той завжди вдавав із себе міцного горішка. Він часто нарікав, але й часто виконував важку роботу, причому доволі якісно. Взяти хоча б шокери та вогнемети. Зрештою, Чужий забрав його друга, і він розбирався в усіх тонкощах користування вогнеметом.

— Ну, Паркере, ти завжди мріяв про повну частку й бонус після рейсу.

— Еге, — невпевнено промовив інженер.

— Ну то лізь до шахти.

— Чому я?

Даллас хотів перерахувати всі причини, але обмежився простим поясненням:

— Хочу подивитись, як ти отримаєш повну частку, от і все.

Паркер похитав головою і відступив назад.