Алан Дин Фостер - Чужий

— Ні. Можеш забрати собі мою частку і всю зарплату за рейс, — він головою кивнув убік отвору шахти. — Я туди не полізу.

— Я полізу.

Даллас подивився на Ріплі. Він так і знав, що рано чи пізно вона кудись встрягне. Дивна жінка. Даллас завжди недооцінював її, так само як і всі.

— Навіть не думай про це.

— Чому? — ображено запитала Ріплі.

— Дійсно, чому? — встряв Паркер. — Якщо вона бажає, чому б її не відпустити?

— Я так вирішив, — коротко пояснив Даллас і подивився на Ріплі. Вона була ображена і схвильована. Капітан не розумів, чому заборонив їй іти. Втім, неважливо. «Можливо, колись я зможу їй пояснити і, головне, собі».

— Йди до тамбур-шлюзу, — наказав Даллас Ріплі. — Еше, залишайся тут, щоб перекрити цей вихід, якщо він якось обійде мене або пройде крізь мене. Паркере та Лабмерт, перекрийте той вихід, про який я говорив.

Усі розуміюче подивилися на капітана. Вже не було сумніву, хто полізе до шахти.

Захекана Ріплі дісталася шлюзу на правому борті. Вона подивилася на відстежувач, але не побачила жодних рухів, і натиснула червону кнопку. У коридорі почулося тихе гудіння, і масивні двері шлюзу відчинилися. Після цього гудіння припинилося. Ріплі натиснула кнопку телефона внутрішнього зв’язку.

— Тамбур-шлюз по правому борті готовий.

Паркер і Ламберт дісталися того місця в коридорі, про яке говорив Даллас, і зупинилися. Вгорі вони побачили вентиляційний отвір із решіткою. Він виглядав досить безпечно і займав три чверті стіни.

— Якщо воно піде цим шляхом, то ось де вийде, — відзначив Паркер. Ламберт кивнула, підійшла до мікрофона телефона внутрішнього зв’язку і доповіла, що вони на місці.

На продуктовому складі Даллас уважно прослухав повідомлення капітан і Ріплі. Капітан дещо запитав, підтвердив відповіді й роз’єднався. Еш подав йому свій вогнемет. Даллас налаштував форсунку і зробив кілька швидких коротких пострілів.

— Досі працює. Паркер набагато кращий прикладний інженер, аніж думає, — він помітив вираз на обличчі в Еша. — Щось не так?

— Ти прийняв рішення. Я не маю права щось говорити про це.

— Ти науковий співробітник, тож маєш.

— Це не пов’язано з наукою.

— У нас мало часу, говори.

Еш подивився на капітана з непідробною цікавістю.

— Чому саме ти? Чому ти не послав Ріплі? Вона хотіла й вона б упоралася.

— Я не міг нікого послати. Мені треба йти самому, — відповів Даллас, перевіряючи рівень рідини у вогнеметі. — І початково треба було не шукати когось, окрім себе. Це мій обов’язок. Я дозволив Кейнові спуститися в шахту на кораблі прибульців. Тепер моя черга. Я й так змусив багатьох ризикувати, хоча сам був у безпеці. Тепер настав мій час.

— Ти капітан, — заперечив Еш. — Настав час бути практичним, а не геройствувати. Ти все правильно зробив, пославши Кейна. Чому зараз робити інакше?

Даллас вишкірився. Рідко коли Еш суперечив сам собі.

— Не тобі говорити про дотримання процедури. Це ж ти відкрив шлюз і впустив нас на корабель, пам’ятаєш?

Науковець не відповів.

— Тому не треба мене вчити, що правильно, а що ні.

— Якщо ми втратимо тебе, то всім стане важче, особливо зараз.

— Ти щойно стверджував, що Ріплі впоралася б. Я згоден. Вона друга людина після командира. Якщо я не повернуся, то вона зможе робити все те, що й я.

— Не згоден.

Вони гаяли час, не кажучи про те, що Чужий вже добре відірвався від них. Далласу набридло сперечатись.

— Годі! Я прийняв рішення і не зміню його, — капітан повернувся і став правою ногою до шахти. Потім він просунув вогнемет уперед, переконавшись, що той не посунеться униз поверхнею шахти.

— Рухатися навприсядки не вийде, — пробурчав Даллас, зазираючи в шахту. — Мало місця, — він прибрав ногу. — Доведеться повзти.

Він пригнув голову і проліз у діру.

У шахті було менше місця, ніж Даллас сподівався. Він не міг уявити, як така велика істота (якщо вірити описам Паркера та Ріплі) могла пролазити в такий вузесенький тунель. Але вперед! Даллас сподівався, що шахта може й далі звужуватися. Можливо, тоді та тварюка, втікаючи в паніці, надійно застрягне. Тоді їх задача стане простішою.

— Як воно? — вигукнув Еш позаду.

— Так собі, — поділився враженнями Даллас. Його голос важкою луною відбивався від стін. Капітан із важкістю повз: — Ідеальний розмір для незручностей.

Даллас увімкнув ліхтарик і занепокоєно почав шукати ларингофон [17] Різновид контактного мікрофону, який поглинає і передає голосові вібрації безпосередньо від горла мовця. ( Прим. ред .) . У світлі ліхтарика він побачив порожнечу шахти, яка тягнулася по прямій з невеликим нахилом униз. Він знав, що нахил буде збільшуватися і йому доведеться спуститися на цілий поверх, щоб наздогнати ту тварюку і викинути за шлюз на правому борті.