Алан Дин Фостер - Чужий

Ріплі підбігла до телефона і закричала.

— На зв’язку! — відповіла Ламберт. — Що відбувається? Сигнал від тебе зник.

Ріплі почала відповідати, але в горлі застряг клубок. Вона раптом згадала свої нові обов’язки, заспокоїлася і випрямилася, хоча поряд нікого не було.

— Ми щойно втратили Далласа…

Четверо членів екіпажу «Ностромо», які залишилися в живих, знову зібралися в кают-компанії. Тут вже не було так тісно, натомість порожнеча гнітюче діяла на четвірку і навіювала спогади, яких вони хотіли б позбутися.

Паркер узяв два вогнемети і один поклав на голий стіл.

Ріплі сумно подивилася на нього:

— Де ви його знайшли?

— Він лежав там, на підлозі змішувальної камери, під хідником, — похмуро відповів інженер. — Жодних слідів Далласа, навіть крові.

— А Чужий?

— Аналогічно, лише дірка, що веде до центрального холодильного комплексу, вирвана прямісінько в металі. Не думав, що він настільки сильний.

— Ніхто не думав. Даллас теж не думав. Ми завжди були на два кроки позаду Чужого відтоді, як принесли на борт його рукоподібну форму. Усе змінюється. Тепер можна навіть припустити, що воно здатне на будь-що, навіть бути невидимим.

— У природі не існує невидимих істот, — упевнено сказав Еш.

Ріплі сердито подивилася на нього.

— А ще в природі не існує істот, які здатні розірвати обшивку завтовшки три сантиметри.

Еш нічого не зміг відповісти.

— Час вже зрозуміти, із чим ми зіткнулися.

У кают-компанії настала тиша.

— Ріплі, ти тепер командир? — Паркер подивився на неї. — Я згоден.

— Добре.

Вона уважно подивилася на нього, але в його словах і поведінці не було сарказму. Вперше він припинив молоти свою постійну маячню.

«І що тепер?» — подумки запитала сама себе Ріплі. На неї дивилися троє людей, чекаючи вказівок. Вона панічно шукала якусь чудову ідею, але не відчувала нічого, крім невизначеності, страху та збентеження. Поза сумнівом, її колеги почувалися так само. Вона починала краще розуміти Далласа, хоча зараз це вже не було важливо.

— Ось що ми вирішимо: давайте діяти за старим планом, доки не вигадаємо кращу ідею.

— І все закінчиться тим же, — Ламберт похитала головою. — Та ні.

— Ти можеш запропонувати щось краще?

— Так. Покинути корабель. Візьмемо БПКА та полетимо до бісової матері звідси. У нас є шанси натрапити на якийсь земний корабель, котрий нас забере. Щойно ми опинимося у багатолюдній ділянці космосу, там обов’язково почують наш сигнал SOS.

Еш тихенько промовив такі слова, які краще б не говорив. Але те, що сказала Ламберт, змусило його повторити їх голосніше:

— Ти дещо забула: не факт, що Даллас і Бретт померли. Я згоден, що вірогідність дуже мала, але шанс є. Ми не можемо залишити корабель, доки не відпрацюємо всі варіанти.

— Еш правий, — погодилася Ріплі. — Треба спробувати ще. Ми знаємо, що Чужий у вентиляційних шахтах. Давайте перевіримо їх на кожному поверсі. Але тепер ми будемо заварювати лазером усі перемички та отвори, доки не заженемо його в глухий кут.

— Я згоден, — Паркер подивився на Ламберт. Вона нічого не сказала і потупилась.

— Що в нас зі зброєю? — запитала Ріплі.

Інженер на хвильку відволікся, щоб перевірити рівень рідини та лінії подачі вогнеметів.

— Подача та форсунки поки що в нормі. Тому можна зробити висновок, що вони працюють, — він вказав на вогнемет Далласа на столі. — Тільки в цьому пального залишилось порівняно небагато, — промовив він і спохмурнів. — Даллас чимало витратив.

— Тоді займися цим одразу ж, Паркере. Еше, супроводь його.

Паркер подивився на Еша. По обличчю останнього не можна було сказати, як він поставився до вказівки.

— Та я й сам упораюся, — чомусь сказав Паркер. Еш кивнув. Інженер узяв свого вогнемета, розвернувся й вийшов.

Решта похмуро скупчилася навколо столу, чекаючи на повернення Паркера. Ріплі не могла більше мовчати і повернулася до наукового співробітника.

— Є ще якісь думки? Нові ідеї, пропозиції, поради? Від тебе або від «Матері».

Еш винувато знизав плечима.

— Нічого нового. Досі збирає інформацію.

Ріплі зміряла науковця важким поглядом.

— Не можу повірити. Ти хочеш сказати, що з усією апаратурою на борту та записаною інформацією ми не можемо придумати, як подолати цього Чужого?

— Ти серйозно? Врахуй, що ми маємо справу не із середньостатичною передбачуваною дикою твариною. Ти сама визнавала, що від нього можна чого завгодно очікувати. У нього є певні розумові здібності. Чужий розумний принаймні як собака, а, можливо й, розумніший за шимпанзе. Також ми знаємо, що він здатен швидко навчатися непомітно переміщатися кораблем. Це прудка, сильна та хитра істота. З таким хижаком людство ще не стикалося. Не дивно, що ми терпимо поразку за поразкою.