Алан Дин Фостер - Чужий

Через брак повітря Ріплі втрачала силу. В неї з носа та вух потекла кров, а рани Паркера почали знову кривавити.

Вона востаннє вдарила по циліндру. Він вискочив легко, як корок. Двері повністю зачинилися, і вітер припинився, хоча невеличкий смерч потривоженого повітря продовжував кружляти ще декілька хвилин.

У капітанському відсіку Ламберт побачила зловісний напис на панелі управління: «КОРПУС ПОШКОДЖЕНО — АВАРІЙНІ ПЕРЕМИЧКИ ЗАЧИНЕНО».

Ламберт натиснула кнопку телефона внутрішнього зв’язку.

— Еш, візьми балони з повітрям. Зустрінемося неподалік головного шлюзу біля дверей, які було загерметизовано в останню чергу.

— Прийнято. Скоро буду.

Ріплі стояла, хитаючись, важко дихаючи в розрідженій атмосфері камери. Вона підійшла до вимикача аварійного виходу, вбудованого в усі двері перемичок. За нею були наступні загерметизовані двері й доступ до свіжого повітря.

Коли Ріплі вже збиралася натиснути червону кнопку, то з жахом помітила, що вона возилася біля дверей, що вели до порожнього тамбура, а не до коридору на поверсі «B». Вона повернулася, спробувала зосередитися і, перечіпаючись, пішла до протилежних дверей. Ріплі гаяла дорогоцінний час, намагаючись знайти панель управління. У голові сновигали думки, розпливаючись, як нафта у воді. Повітря навколо неї стало туманним, і Ріплі здавалося, що воно пахне трояндами й ліліями.

Вона різко клацнула вимикачем, але двері не відчинились. Тоді побачила, що натискала неправильні кнопки. Ріплі сперлася на двері, щоб утриматися на ватяних ногах. Потім зібрала всі сили, щоб спробувати ще. Повітря залишилося мало. Вона побачила в ілюмінаторі чиєсь розпливчасте, але знайоме обличчя. Їй здалося, що вона вже давно його знає і це якась людина, яку звуть Ламберт. Ріплі почала втомлено сповзати на підлогу.

Вона вперто чіплялася за свідомість, але втратила останню опору. Двері відчинилися вгору, і вона впала на підлогу. Ріплі відчула прилив свіжого повітря, яке було невимовно солодким. З очей почала спадати пелена, хоча думати ще було важко через кисневий голод.

Пролунав гудок, який сигналізував повну герметизацію. Прийшли Ламберт і Еш. Науковий співробітник побіг допомагати Паркеру, який знову втратив свідомість через нестачу кисню і лише починав приходити до тями.

Ріплі все бачила, але не могла поворухнутися. Її руки й ноги розкинулися в якомусь незграбному положенні, як у худорлявої, погано зробленої ляльки. Вона важко і коротко дихала.

Ламберт поставила один із кисневих балонів біля Ріплі, потім одягла прозору маску на її обличчя й відкрила клапан. Ріплі вдихнула і відчула божественний аромат. Вона заплющила очі від невимовного задоволення. Ріплі насолоджувалася моментом, не рухаючись і глибоко вдихаючи чистий кисень. Вона нічого не відчувала від задоволення.

Нарешті Ріплі зняла респіратор і декілька хвилин лежала, нормально дихаючи. Вона помітила, що тиск повністю відновився. Двері перемичок автоматично відчинилися після того, як атмосфера знову прийшла в норму. Ріплі усвідомлювала, що для відновлення нормальної атмосфери на кораблі довелося витратити кисень з контейнерів, і скоро через це почнуться проблеми.

— Усе в порядку? — Еш запитав Паркера. — Що ж тут, врешті-решт, відбулося?

Паркер витер засохлу кров із верхньої губи і спробував сконцентруватися.

— Буду жити.

Він не розчув останнього питання Еша.

— А що з Чужим? — повторив питання науковець.

Паркер похитав головою, відчувши раптовий біль.

— Ми не зловили його. Чомусь увімкнулася сирена, тож він стрибнув назад до коридору, защемивши у внутрішніх дверях лапу чи як там вона в нього зветься, задню кінцівку. Але він відкинув її, як ящірка хвіст.

— Не дивно з його вродженою здатністю до регенерації, — прокоментував Еш.

Інженер розчаровано продовжив:

— Ми ледь не вловили цього покидька. — Після паузи він провадив далі: — Коли він відкинув кінцівку, то повсюди розбризкалася кислота. Думаю, його культя швидко зажила, у чому і для нас є плюси. Кислота роз’їла двері й це викликало розгерметизацію.

Він тремтячою рукою вказав на двері біля тамбур-шлюзу.

— Напевно, звідти видно дірку у дверях.

— Це зараз неважливо, — Еш із цікавістю підняв голову. — А хто увімкнув сирену?

Ріплі витріщилася на Еша:

— А от це я саме в тебе хотіла запитати.

— Тобто?

Вона витерла кров із носа й чмихнула:

— Думаєш, що сирена могла увімкнутися автоматично? Звучить логічно, чи не так? Просто тимчасова несправність, збіг обставин!