Алан Дин Фостер - Чужий

— Таке враження, що ти вирішив здатися.

— Я просто повторюю очевидні речі.

— Ми знаходимось на сучасному, добре оснащеному кораблі, який здатен переміщуватися в гіперпросторі та виконувати ряд складних функцій. І ти при цьому стверджуєш, що ми з усіма нашими ресурсами не здатні впоратися з однією великою твариною?

— Вибачте, капітане, але саме так я оцінюю ситуацію. Ви можете мріяти про інше, але ситуацію це не змінить. Чоловік із рушницею має деякі шанси вполювати тигра вдень. Але відправте його до джунглів уночі, оточіть невідомим, і всі його первісні страхи повернуться до нього. Тигр матиме всі переваги. Ми теж у темряві, бо нічого не знаємо.

— Звучить образно, але користі з того немає.

— Вибач, — байдуже промовив Еш. — Що ти від мене хочеш?

— Спробуй змінити ті «факти», в яких ти так упевнений. Повертайся до «Матері» й запитуй, доки не отримаєш кращих відповідей, — наказала Ріплі.

— Добре, я спробую, хоча не знаю, чого ти очікуєш. «Матір» не може приховувати інформацію.

— Спробуй поставити інші питання. Якщо пам’ятаєш, мені пощастило з ECIU-аналізом. Здається, це стосувалося аварійного сигналу?

— Пам’ятаю, — в голосі Еша пролунала повага. — Можливо, ти права.

Він залишив кімнату. Ламберт присіла. Ріплі підійшла й сіла біля неї.

— Тримайся. Даллас зробив би те саме. Він би ніколи не покинув корабель, доки не впевнився, що нікого не можна врятувати.

Ламберт це не заспокоїло.

— Ти просто вмовляєш нас залишитись, щоб Чужий по одному перечавив нас.

— Обіцяю, якщо ми вже нічого не зможемо зробити, я швидко всіх евакуюю. Я й сама мрію вже опинитись у шатлі.

Раптом їй щось спало на думку. Це здавалося дивним, недоречним, але все ж якимось ще незрозумілим чином не тільки виражало її поточні тривоги, а й могло вплинути на їхнє теперішнє становище. Ріплі подивилася на Ламберт. «Сподіваюся, вона скаже правду, інакше немає сенсу запитувати», — подумала Ріплі, але вирішила, що Ламберт може щось приховувати, коли йдеться про інше, але тут їй можна довіряти.

Звичайно, її відповідь може й нічого не означати. Але ця збочена думка буде рости, як мильна бульбашка, заповнюючи весь її мозок, доки її не проколоти, а насправді не матиме жодних реальних підстав.

— Ламберт, скажи, ти коли-небудь спала з Ешем?

— Ні, — одразу відповіла вона без задньої думки. — А ти?

— Ні.

Обидві на мить замовкли, а потім Ламберт сама продовжила:

— Мені завжди здавалося, що його не цікавлять жінки, — невимушено сказала вона.

Усе нібито було зрозуміло. Але Ріплі чомусь не полишала ця думка, настирливо крутячись у голові й діймаючи її. Хоч убий, але поки що вона не могла нічого зрозуміти.

Паркер перевірив рівень метану в першому циліндрі, впевнившись, що балон із стиснутим газом повний. Потім він одразу ж перевірив другий балон, що стояв поряд, узяв два важких контейнери і пішов нагору крізь тамбур.

На поверсі «B» було так само самотньо, як і нижче. Паркер хотів якнайшвидше приєднатися до інших і вже шкодував, що не взяв із собою Еша. «Яким же треба бути ідіотом, щоб тягти циліндри самому», — подумав він. Усі жертви Чужого теж ходили поодинці. Паркер вирішив пробігтися, незважаючи на важкість балонів. Він обережно повернув за ріг і раптом зупинився, ледь не впустивши циліндр. Попереду був головний шлюз. Паркерові здалося, що біля нього промайнула якась тінь. А раптом не здалося? У такій ситуації можна надумати собі що завгодно. Паркер кліпнув, щоб в очах та в голові трішки прояснилося, і вже збирався йти далі, аж раптом знову помітив якусь тінь. У нього з’явилося відчуття присутності неподалік якоїсь високої та масивної істоти. Паркер озирнувся і підійшов до одного з телефонів внутрішнього зв’язку позаду від повороту. «Напевно, Ріплі й Ламберт ще в капітанському відсіку», — подумав він і натиснув кнопку виклику.

З динаміка на панелі управління Ріплі залунали якісь нерозбірливі звуки. Спочатку вона подумала, що це просто місцеві завади, але потім їй здалося, що вона розібрала декілька слів.

— Ріплі слухає.

— Тихіше! — швидко прошепотів інженер. Тінь попереду зникла. Якщо Чужий почув його…

— Я тебе не чую, — Ріплі здивовано подивилася на збентежену Ламберт. Але, відповідаючи, вона говорила на півтону нижче. — Повтори… чому так тихо?

— Там Чужий, — прошепотів Паркер, не сміючи підвищувати голос вище встановленого ним порогу. — Воно знаходиться біля шлюзу на правому борту. Так, у цю хвилину! Зараз повільно відчини внутрішні двері шлюзу, а коли я подам знак, то швидко їх зачини й відчини зовнішні двері.