Алан Дин Фостер - Чужий

Наступний поворот був особливо важким, враховуючи довгий ствол вогнемета, який не згинався. Захеканий Даллас влігся в шахті, розмірковуючи, як рухатися далі.

— Ріплі.

Вона здригнулася від різкого голосу капітана і швидко відповіла:

— Тут. Чую тебе добре. Щось трапилося? У тебе нервовий… — вона замовкла на півслові: який у Далласа міг бути голос, як не нервовий?

— У мене все нормально, — сказав він. — Просто втомився, втрачаю форму. За кілька тижнів у гіперсні м’язи втрачають тонус, незважаючи на вплив морозильних камер.

Він посовався, влаштовуючись для кращого огляду.

— Гадаю, шахта скоро закінчиться. Тут стає спекотно.

«Цього слід було очікувати», — подумав Даллас. Ряд пострілів з вогнемета створював велике навантаження на термостати, які охолоджували шахту всередині.

— Продовжую рухатись. Будь на зв’язку.

Нарешті Даллас із полегшенням виліз із тісної шахти в одну з головних повітряних магістралей «Ностромо», яка була двоярусним тунелем із двома містками посередині між ярусами. Він виліз із шахти саме біля такого містка, ступив на хідник без поруччя і з полегшенням випростався.

Ретельно оглянувши більший прохід, капітан нічого не знайшов. Було лише чутно, як постійно пульсували холодильні агрегати. На його шляху був ремонтний відділ. Даллас пішов туди і теж усе перевірив. Усе вказувало на те, що величезна камера була порожньою.

Доки капітан був посередині цього приміщення, сюди й муха б не проскочила. Даллас подумав, що це найкраще місце, щоб нарешті відпочити кілька хвилин. Він присів на містку, машинально оглянув нижній поверх і промовив:

— Ламберт, який сигнал ти отримуєш? Я зараз в одній із центральних змішувальних камер посеред ремонтного відділення. Тут нічого немає.

Ламберт подивилася на екран відстежувача й розгубилася. Вона схвильовано глянула на Паркера і показала пристрій йому.

— Що з ним?

Паркер подивився на стрілку та цифри.

— Гадки не маю. Це ж Ешова іграшка, а не моя. Нічого не можу второпати.

— Ламберт? — знову запитав Даллас.

— Я тут. Я не впевнена, що ти там один, — вона потрусила пристроєм. Показники не стали зрозумілішими.

— Здається, йде подвійний сигнал.

— Такого не може бути! Ти отримуєш два окремих, чітких сигнали від мене?

— Ні. Один, але якийсь незрозумілий.

— Може бути накладка, інтерференція, — відповів Даллас. — Рух повітря в цих шахтах може збити з пантелику такий саморобний пристрій, який аналізує саме щільність повітря. Я піду вперед. Гадаю, коли буду рухатися, сигнал стане чіткішим.

Даллас встав, не помітивши позаду себе величезну лапу з кігтями, яка повільно підіймалася з-під містка. Вона щось намацувала і ледь не схопила Далласа за ліву ногу, доки він йшов уперед. Лапа заховалася під хідник так само тихо, як і з’явилася.

Даллас зупинився на півдорозі до виходу з камери.

— Зараз краще, Ламберт? Я перемістився. Сигнал став чіткішим?

— Так, — напружено промовила Ламберт. — Але я досі отримую чіткий подвійний сигнал і не знаю, котрий твій.

Даллас крутнувся, очима бігаючи по тунелю, ретельно вивчаючи стелю, підлогу, стіни та величезну шахту, з якої він щойно вийшов. Потім він подивився назад на місток ремонтного відділення, на те місце, де щойно сидів.

Даллас опустив вогнемет. Якщо він подавав перший сигнал, залишивши місток, то джерелом подвійного сигналу повинен бути… Даллас затиснув палець на спусковому гачку вогнемета, але натиснути не встиг.

До його щиколотки вже простяглася та сама лапа.

Перший сигнал подавав Чужий.

Ріплі наодинці стояла біля вентиляційного отвору, слідкуючи за ним і думаючи про завбачливо відкритий тамбур-шлюз. Удалині щось задзвеніло. Спочатку Ріплі подумала, що це в неї в голові: там часто виникали дивні звуки. Потім звук повторився і став голоснішим. Коридором прокотилася луна. Таке враження, що звук йшов із глибини шахти. Ріплі стиснула вогнемет.

Дзвін припинився. Всупереч здоровому глузду, Ріплі підійшла ближче до отвору, навівши вогнемет на нього.

Потім Ріплі почула знайомий звук: хтось кричав. Вона впізнала голос.

Забувши про всі ретельно розроблені плани та сувору процедуру, вона побігла до отвору.

— Далласе… Далласе!

Після першого крику настала тиша, лише вдалині щось м’яко тупотіло. Звук слабшав. Ріплі подивилася на екран відстежувача. На ньому була якась самотня пляма, а червоне світло швидко згасало, як і крик.

— Господи, Паркере, Ламберт!