Юрій Цвєтков - Шукайте Йоахіма Кунца

Ні, ні, не намагайтеся прочитати. Що ви! Це не шифр. Просто звичайна поліцейська стенографія. Так, у ті роки магнітофонів не було, і кожен слідчий писав скорописом. Але, якщо хочете, я до ваших послуг. До п’ятої години, а там прийде зміна і треба іти спати.

Що ж вас цікавить? Усе? Ну, все — це навряд чи цікаво. Звичайні протоколи допитів. Можете переконатись. Ось, наприклад, «Я, Кліффорд Біллітер, капітан торговельного судна «Пракситель», який належить фірмі «Хогг і Бремлі», під присягою підтверджую, що слон, навантажений на корабель у Бомбеї для фірми «Гагенбек і сини» в Гамбурзі, зник при таємничих обставинах у Біскайській затоці 11 вересня 1938 року».

Що за нісенітниця? До чого тут слон? І що за таємничі обставини? Це вже цікаво. Що ж, почитаємо далі. «Слон зник сам по собі через чотири години після виходу з порту». Чуєте? «Сам по собі!» Містер Хьюсон, це ж звичайнісінький шахрай. Слона продали, не інакше! Але цікаво, як це їм пощастило? Слон — не віскі, його з поли в полу не передаси: свідки завжди знайдуться! Невже у відкритому морі? Передали на яке-небудь судно!

Це точно! У морі… Знаєте, містер Хьюсон, я б на це не пішов, навіть якби мені давали п’ятдесят тисяч фунтів. Хоча… п’ятдесят… Але хто ж дасть п’ятдесят тисяч за якусь худобину!

Зараз ми про все дізнаємося. Так… Ага, цей капітан клянеться, що на борту нікого з сторонніх не було. А стенографіст відмічає, що Біллітера перебив якийсь Розенталлер і заприсягся, що на борту був хтось сторонній. Він жив у каюті капітана і цілими днями тинявся по судну, нічого не роблячи. Звали його Йоахім.

Ну от і все. Ватажка зграї знайдено. Шкода, що мене не було тут у 1938 році та й не могло бути. Адже мені тоді не минуло ще й десяти років, ха-ха. Але ж чуття у мене, чуття!

Послухайте, послухайте, тут є ще й протокол допиту цього суб’єкта. Так, так… «Йоахім Кунц, німецький підданий. Паспорт загубив. Іде в Англію, хімік…» Бачили негідника? Не міг придумати щось правдоподібніше! Це ж зграя, зграя, містер Хірсен!

Що ж далі? Далі наш капітан починає викручуватися і бреше, що він узяв цього Кунца на судно пасажиром. Вдає з себе дитину, ніби він не знає, що пасажирів на торговельне судно можна брати тільки з дозволу фірми.

Що ж тут є ще? Підписки, взяті з кожного члена екіпажу. Знаєте, містер Хіссен, це була непогано організована зграя! Не признався жоден! Жоден! Усі твердять, що слон пропав сам по собі! Признатися, такого в моїй практиці не було.

Цікаво, що з ними зробили? От досада! Більше нема жодного аркуша. Пропали… Знаєте, містер Кіссен, не можна зберігати справи мало не минулого століття. Що-небудь могло загубитися. Та й під час війни було не до архіву.

Жаль, дуже жаль, мені самому хотілося дізнатись, як розрахувалися з цією зграєю. Шкода, що не можу нічим більше допомогти вам, містер Карлсен. Ні, дивіться, тут є ще якийсь папірець. Але це вже не стенографія. Лист якогось Акселя Скунса до капітана Хачленда. Напевно, цей Хачленд вів справу. Просить прийняти його у справі Йоахіма Кунца, про яку він дізнався з газет. Чи є дата? Чекайте. Зараз подивлюсь. 15 січня 1939 року. Ах, шкода, що пропали всі папери!

Хелл! Хелл! Слухай, забери папку і проведи містера… Хьюсона. Саме так, здається? Пробачте, що не роблю цього сам. Втомився, містер… е… втомився. Не спав уночі. І-е-е-х!

— Чому я, власне, повинен вам вірити, містер Хьюсон? Ваші книжки? Буду одвертим, я їх не читав. Бібліотека нашого коледжу поки що не абонує двірників, а на купівлю книг — ви розумієте… Якщо говорити відверто, у мене немає впевненості, що ви не підіслані Скотленд-Ярдом. А втім, навіщо я їм? Гадаю, про цю історію давно забули. Що ж, попробую повірити вам, містер Хьюсон. Тим більше, що мені нічого втрачати.

А ви знаєте, що суд мене виправдав? І все-таки відтоді я не виходив у море. Хіба тільки на катері для прогулянок. Чому? Є така штука, як асоціація капітанів. А Йоахім був комуністом. І ця асоціація виявила мені недовір’я. Відтоді я поміняв безліч професій. Поки не опинився тут. Ні, чому ж, тут не гірше, ніж в інших місцях. Навіть спокійніше. А роки летять. Скоро й старість.

Гаразд, говоритимемо про справу. Згадаймо Иоахіма.

З вами коли-небудь траплялося так, щоб ви познайомилися з людиною і вже через десять хвилин вірили їй більше, ніж самому собі? Зі мною такого не бувало. Не бувало доти, доки я не зустрівся з Йоахімом Кунцом, Вас цікавлять подробиці? О, їх не важко пригадати!